Іноді трапляється так, що єдина зустріч змінює весь хід подальшого життя.
Саме така зустріч, як несамовитої сили вітер, перевернув все шкереберть в житті Поліни Новікової і згодом, всі події, що були до цього, стали неважливими.
Але все по порядку.
Спочатку треба розповісти, що ж це була за дівчина. Перше, що привертало увагу в зовнішності Поліни – це глибокий погляд зелених очей, в яких чарівним малюнком відображалось все, на що вони дивилися. Немов, один раз побачивши, вона знала про тебе все.
Був звичайний день останнього місяця літа. Весь ранок Поліна провела біля моря.
Каспійське море – це відтворення бурхливого перебігу життя. Коли ти занурюєшся під кожну набігаючу хвилю та немов би приймаєш виклик самої долі. І кожного разу цей виклик стає дедалі складнішим і вимогливим до тебе.
Ця несамовитість та непередбачуваність моря була дуже близька їй. Всередині у зовні спокійної та врівноваженої 16-річної дівчини відбувалась така боротьба, яка іноді лякала її саму. Звідки що береться? Вона навіть заздрила своїм одноліткам, для яких море – це просто море, а не відображення твого внутрішнього світу.
Скільки Поліна себе пам'ятала, її завжди цікавило – а чому саме так все відбувається, саме так все влаштовано? І головне – що було первопричиною? І цей невтомний процес внутрішнього діалогу з собою займав всю її увагу. Замислюючись, вона іноді не помічала знайомих, яким доводилось голосно вигукувати декілька разів її ім'я або підходити близько до неї, щоб привернути увагу.
Втомлена нерівною боротьбою з хвилями, які ближче до обіду стали занадто великими і зухвалими, вона сиділа, поклавши красиву русяву голівку на коліна та думала про те, що ще якийсь рік і їй потрібно буде визначатись з майбутньою професією.
Ще з дитинства вона дуже хотіла стати письменницею або журналісткою. Вчителька мови та літератури з першої школи, де навчалась Поліна, навіть сумнівів не мала щодо цього.
Твори Новікової отримували перші місця на різноманітних конкурсах з літератури, а завдяки так званій «уродженій» грамотності вчителі довіряли їй перевіряти диктанти та твори своїх однокласників.
Але все змінилося, коли Поліна вирішила спробувати себе в точних науках та перейшла до математичної школи. Математика ніколи не подобалася їй і навіть приносила постійний клопіт. А все тому, що завдання з математики вона вирішувала не так, як вимагала вчителька, а по своєму. Її особливий хід рішення не співпадав зі звичайним і хоч відповідь була правильною, їй постійно занижували оцінки.
– Вирішуй, як всі. Нема чого виділятися поміж інших, – казала математичка.
Виділятися поміж інших. Так, це було неприпустимо та доволі небезпечно у середині 80-х років минулого сторіччя.
Треба було набратися сміливості, щоб дозволити собі таку розкіш–бути "білою вороню", яку цькують всі, кому не лінь.
Поліна не була боягузкою, але постійне протистояння сталій системі, яка вимагала підкорення штампам, втомлювало її. І вона згодом почала пристосовуватись під систему.
Але тільки зовні. Вона не скорилася, як це могло видатися на перший погляд, просто вся її боротьба перейшла всередину. Це, напевно, і була відповідь на питання, чому вона не така, як усі.
Там, всередині, це була нескорена, допитлива дівчина, яка завжди намагалася захищати свою думку.
Внутрішній монолог з собою вщухав тільки вночі. О–це був найулюбленіший час, коли її внутрішній світ розквітав яскравими квітками і в цьому чарівному садочку здійснювались всі її мрії.
А мріяти Поліна вміла. В своїх мріях-сновидіннях вона була головною героїнею та здійснювала неймовірні пригоди в часі, відвідувала одночасно багато різноманітних найцікавіших місць.
Просинаючись, вона вірила, що коли стане дорослою, то все це стане реальністю. Більш за все вона хотіла бути незалежною, мандрувати світом і відтворювати свої враження та почуття від цього в своїх книгах.
Коли Поліна перейшла до нової школи, все змінилося з точністю до "навпаки". Вчитель з математики був у захваті від її природних здібностей вирішувати задачі у нестандартний спосіб.
А ось вчителька літератури вимагала писати твори, використовуючи її «власні» думки, які вона невлучно цитувала з підручника хрестоматії .
Поліна ледь витримувала цей розсип банальності та нестерпних штампів. І згодом це призвело до того, що захована всередину з метою самозбереження дівчинка-бунтарка почала звільнятися зі своєї добровільної в‘язниці.
Але детонатор спрацював, коли Поліна торкнулася болючої теми амбіційної Серафіми Генадіївни–так звали вчительку літератури.
В творі за книгою "Майстер та Маргарита" Михайла Булгакова вона написала, що єдиний по-справжньому чесний та позитивний герой там–Воланд. Інші просто грають не свої ролі, бояться самі себе та пристосовуються до створених кимось умов, руйнуючи свою особистість.
"Думаєш, що ти найрозумніша? А як щодо того, щоб вилетіти з комсомолу?"– істерично кричала Серафіма, немов би ця погроза повинна була налякати дівчину.
Вона і сама задавала собі це питання: Де вона і де комсомол? Але в ті роки перспектива вилетіти з комсомолу автоматично позбавляла людину подальшого навчання в інституті та інших уявних перспектив налагодженого життя в суспільстві.
I вже по знайомiй їй схемi вона добровiльно заховала i цей свiй талант десь глубоко всерединi. Полiна i гадки не мала тодi, що бажання писати нагадає про себе ще неодноразово i зіграє в її життi значну роль.
Але все це буде потім.
Зараз вона замріяно сиділа на березі моря, не помічаючи, що сонце давно вже перетворилося з грайливого лагідного кошеня на жовто-палюче око.
– Ти не боїшся спалити свої ніжні крильця, Метелику?
Голос позаду налякав її та змусив озирнутися.