Глава 9

Наближувався день від‘‘їзду Жака Пержена. 
Вадим попросив Поліну передостанній день приділити йому з Жаком та прогулятися разом по Києву. Весь час перебування Пержена в Києві його супроводжувала чарівна Катерина та вона настільки заволоділа увагою француза, що він більше не переймався своїми нерозподіленими почуттями до Поліни. У всякому разі це зовні так виглядало, тому Вадим, заспокоївшись, вирішив останній день Пержена у Києві провести в дружній компанії з бізнес-партнером та коханою. 

Поліна не була в захваті від цієї ідеї, але вона не хотіла засмучувати Вадима і погодилася. 

Після обіду вони вийшли з редакції, сіли в машину та поїхали на Поділ. Залишив машину в одному з двориків, вони спустилися до Андріївського узвозу, де Пержен планував купити щось на згадку про Київ. Йому дуже сподобалося місто, можна сказати він був в захваті від нього. 

Вадим з Жаком шли попереду та розмовляли.
Поліна дивилася по сторонам та розглядала виставлені художниками картини. Деякі привертали її увагу більше і вона затримувалася біля них, тому дещо відстала від чоловіків. Була середина робочого тижня і народу на Андріївському було не дуже багато. Можливо, тільки гості Києва та їх супроводжуючі наповнювали простір навкруги своєю присутністю. 

Раптом вона побачила, як Вадим різко зупинився. Поліна намагалася здалеку розгледіти, що привернуло увагу та так збентежило її коханого. 

Вона підійшла ближче до них та ще не встигла зрозуміти, що коїться, як чоловік, біля якого вони зупинилися, привітався до них та промовив:

—Як давно ви не з'являлись тут, молоді люди. Але я вас пам'ятаю та дозволив собі намалювати вас по пам‘яті. Дуже сподобалися ви мені тоді, ви були такі закохані, щасливі, щирі в своїх почуттях. Та й зараз я бачу, що нічого не змінилось і у вас все гаразд. Я дуже радий цьому, що роки не зіграли з вами та вашими почуттями злих жартів. 

Поліна почервоніла і не знала, що відповісти. Не могла ж вона розповісти цьому приємному чоловіку, що змінилось все, а більше всього, що поряд з нею зараз зовсім не Артем, а дуже схожий на нього чоловік, в якого вона дивним чином закохалася з першого погляду. Так само, як в Артема колись і багато років страждань нічому її не навчили. Вона інтуїтивно йшла за першим враженням, першим почуттям, відкидаючи сумніви та докори розуму.

Перед її очима став той день, коли більше десяти років тому, їх з Говоровим— молодшим, закоханих та впевнених в своєму щасливому майбутньому на двох, намалював цей художник. Вона досі потай від Вадима зберігала той малюнок- талісман, навіть не розуміючи для чого.

Ну чому, чому минуле не відпускає її, підкидаючі все нові і нові випробування, нагадування, міцно тримає в своїх гнітючих обіймах?

Вона сумно посміхнулась художнику та, нічого не промовивши, пішла далі, вниз по узвозу.

Три чоловіки стояли і мовчки дивилися їй у слід. 
Двоє з них, Пержен та художник, з подивом, а ось всередині у Вадима вирував такий ураган почуттів, що єдиним його бажанням зараз було бігти якомога далі від цього місця, щоб не чути щойно промовлені цим незнайомим чоловіком слова та не вникати в їх зміст, бо це вбивало його, ставило під сумнів доцільність всього, що відбувалось зараз в їх з Поліною житті. 

Теж нічого не сказавши, Вадим потяг Пержена вниз по узвозу, туди, куди пішла Поліна. Пержен мовчки йшов за ним, бо розумів, що сталося щось дивне і неприємне, але розпитувати не має сенсу та й некоректно. 

Вадим хвилювався за Поліну, бо знав напевно, з якими почуттями їй зараз довелось залишитися віч-на-віч. Йому було боляче, але він розумів, що їй боляче в десять разів більше за нього.

Вони наздогнали Поліну вже в самому низу узвозу. Вона стояла на перехресті доріг та не знала, куди їй тепер іти, де знайти таке потаємне місце, в якому можно буде дати волю почуттям, бо тримати в собі весь цей бурхливий водограй було вже не можливо. 

Вадим підійшов та обійняв її за плечі. Поліна навіть не поворухнулась. Пержен стояв неподалік та задумливо дивився на пару. Мабуть тільки зараз до нього дійшов сенс тієї їх розмови в ресторані, але він не розумів, до чого тоді тут Вадим? Так, загадкова слов'янська душа, резюмував він для себе та зітхнув з полегшенням, що вся ця драма, свідком якої він став мимоволі, не мала до нього ніякого відношення.

Він бачив, як вони про щось поговорили і Вадим повів кохану в його бік. Разом, вже мовчки, всі троє дійшли до машини та поїхали до редакції. Там Вадим попросив Катерину опікуватися Перженом та повіз Поліну додому. На них обох очікувала серйозна розмова. Так  далі продовжуватися не може, треба розставити всі крапки. 

Поліна відчувала, що сьогодні буде вирішено важливе питання— на кону стояло її щасливе майбутнє з коханою людиною проти сумнівного, безперспективного минулого, яке дивним чином відігравало в її теперішньому житті значну роль. 

Вони піднялись в квартиру, мовчки зняли верхній одяг, зайшли на кухню. Вадим зробив їм заспокійливий чай, почекав, поки Поліна зігріється та трохи заспокоїться. 

—Поліна, тобі треба визначитись, -тихо, але впевнено почав розмову Вадим ,- ти дійсно кохаєш мене чи я для тебе тільки відображення твого минулого кохання до Артема. Зрозумій-мені дуже боляче, кохаючи тебе, відчувати себе якимось двійником, сумніватися в щирості твоїх почуттів. Я ж жива людина, я так більше не можу. Якщо ти вирішиш піти від мене, краще зроби це зараз. Мені буде боляче, але я зрозумію цей твій вибір. Хоча ні, я цього ніколи не зрозумію— як своїми руками можна зламати власне щастя. Минуле повинно залишитись в минулому. 

—Я не знаю, що я повинна тобі сказати, як довести, що я кохаю саме тебе. Я сама не розумію, чому мене переслідує моє минуле, мені самій боляче оце ось все. Але я не можу так взяти і викинути з голови повністю значну і важливу частину свого життя. Зрозумій це. Це якби ти одружувався на мені, а в мене була б дитина. Ти ж би прийняв її, як свою? Так і моє минуле— воно завжди буде зі мною, як би я не  хотіла позбавитися від думок про нього. Просто прийми це і повір в щирість моїх почуттів. 
Якщо би я не кохала тебе, я ніколи б не була з тобою, пристосовуватись— це не моє, та ти знаєш це краще будь кого.