Глава 8

Непомітно пролетіли три місяці. Вони були наповнені роботою над новим проектом з Жаком Перженом.

Була середина березня, а в кінці місяця повинен був приїхати сам Жак. Вадим планував вирішувати з французьким партнером бізнесові питання, а Поліні дісталася місія допомогти розібратися з фінансовими звітами та організувати дозвілля Пержена.

Поліна була ще під враженням від їх подорожі до Франції. Також вона готувалась до весілля, яке було призначене на середину квітня.

Дівчина не хотіла пишного весілля, вона пропонувала Вадиму просто посидіти в вузькому колі родичів та близьких друзів.

Але родичі Вадима, а особливо батько, наполягали на весіллі з розмахом. Їх можна було зрозуміти- єдиний син та й батько Вадима обертався в таких колах, де не прийнято було економити на значних подіях. Це- імідж в бізнес колах, репутація заможної людини.

Тому Поліна намагалася поєднувати роботу та походи до кравчині, яка шила їй весільну сукню. Сукня була надзвичайно красива- з тканини ніжно-блакитного кольору, яку прикрашало мереживо ручної роботи.

Також треба було узгоджувати меню в ресторані та займатися запрошеннями для гостей.

Паралельно Поліна розробляла маршрут, по якому планувала водити Жака. До того ж маршрут та час екскурсій треба було узгодити з щільним графіком Вадима, який навідріз відмовлявся залишати Поліну наодинці з неодруженим Перженом.

Поліна сиділа в кабінеті та намагалася розібратися з фінансовими звітами їх журналу та української філії французького видання. Ці цифри треба було потім розшифрувати Пержену, як головному інвестору їх сумісного проекту.
Це не була її улюблена справа, але це було необхідно для їх сімейного бізнесу.

Щоб відволіктися від цифр, вона почала проглядати новини в інтернеті.

Її увагу привернула одна стаття, в якій розповідалось про війну в Югославії. Поліна, хоч і не цікавилася політикою, але чомусь саме тема цієї балканської країни її дуже хвилювала. Автор статті намагався розібратися в відповідальності ЗМІ у підігріванні міжетнічного конфлікту та чому організації, такі як ООН, які покликані не допустити конфліктів, мовчки дивились, як американська армія та ще низка країн НАТО почали 2 роки тому, в березні 1999 року бомбардувати сербські міста, мотивуя це необхідністю захистити албанське населення Косово від етнічних чисток з боку сербів.

Звідкись бралися жахливі факти про розстріл сербами албанських вчителів на очах у дітей на стадіоні в Приштині та що цей стадіон використовувався як концтабір для албанців. Але опитування місцевих жителів казало про інше- стадіон був порожнім, якщо не рахувати те, що інколи він використовувався  в якості аеродрому. Та НАТО все ж таки, не зважаючі на свої ж брехливі ствердження про утримання там людей, про всяк випадок вирішило його розбомбити.

Також «помилково» захисники з НАТО нанесли удар по колонам албанських біженців в Косово. В результаті цієї «помилки льотчиків» 75 людей загинули, 100 були поранені.

Ці подвійні стандарти червоною стрічкою проходили через весь югославський конфлікт. Ця колись єдина країна так хотіла самостійності, що не знайшла нічого кращого, ніж на протязі десяти років, починаючи з 1991року, розпалювати міжетнічну ворожнечу. Але трьох місяців бомбардувань було достатньо, щоб поставити крапку в її самостійності. Розрушені місця та селища, великі людські втрати, сила силенна роздрібнених «незалежних» країн, розірвані зв‘язки між родинами- ось підсумок цього сумного випробування на міцність.

Поліна з сумом розглядала фото під статтею. Несподівано її увагу привернуло одне фото. На ньому чоловік в маскувальній формі тримав на руках закривавленого хлопчика. Обличчя чоловіка було також замасковано коричнево-сірою фарбою, але щось невловимо знайоме побачила дівчина в цьому загрубілому чужому обличчі. Вона збільшила фото, але це не допомогло. Хоча їй це було вже не потрібно. Поліна відчула, хто був на цьому фото. Це привело її в стан шоку. Вона сиділа та дивилася перед собою. В неї тремтіли руки.

Її мозок говорив їй, що це маячня, збіг, що це неможливо, він загинув багато років тому. Але серце відмовлялось слухати і вірити в це та шалено калатало в середині.

Вона не знала, скільки просиділа так. В такому стані і знайшов її Вадим, зайшовши до Поліни нагадати їй про обідню перерву.  Мабуть її обличчя було доволі красномовно, бо він навіть нічого не спитав, просто підійшов до неї, подивився через плече на збільшене фото на компьютері та все зрозумів.

Він доторкнувся до її плеча, але вона навіть не поворухнулась. Постоявши так пару хвилин, так нічого і не промовивши, Вадим, не озираючись, вийшов з кабінету.

І тут Поліну, як то кажуть, накрило. Вона не стримувала сльози, все напруження минулих років, всі загнані всередину почуття вирвалися на свободу та нестримним потоком почали руйнувати ті щасливі мрії та плани, які вона вже побудувала наперед в своїй теперішній реальності. Вона ще не знала, як, але твердо вирішила відшукати Говорова, щоб не мучити себе сумнівами, як багато років тому.

Поліна підвелась та, сповнена рішучості, вийшла з кабінету та попрямувала до кабінету Вадима.

Він сидів за столом та наливав собі коньяк. Вадим навіть не зреагував, коли вона увійшла.

—Вадим, нам потрібно поговорити, мені потрібна твоя допомога.

—Про що, про що говорити, Поліна? Про те, що сумнівне фото нагадало тобі минуле і це настільки важливо для тебе, що ти готова зруйнувати все, що в нас з тобою є? І я повинен приймати в цьому участь, допомагаючи тобі в руйнуванні?

—Ти не розумієш, Вадим. Для мене це важливо саме тому, що я не хочу нічого руйнувати, я хочу просто зрозуміти, чому людина могла так легко викинути мене з свого життя? Я не хочу більш сумнівів, я хочу знати правду.

—А ти витримаєш цю правду?- Вадим пильно подивився Поліні в очі.

Вона не знала , що відповісти, про це вона не встигла подумати.

—Мені, як колишньому військовому журналісту не важко буде знайти та розпитати автора цієї статті, благо зараз через інтернет це можливо зробити дуже швидко. Я навіть, можливо зможу розшукати Артема, якщо, звичайно це він, я б напевно це не стверджував. Але навіщо тобі людина, яка знехтувала своїми почуттями до тебе? Невже ти до мене насправді нічого не відчуваєш, просто я для тебе гарна нагода покінчити зі старим життям?— промовивши це він знову налив собі повну рюмку та випив залпом.