Глава 3

Серпень вже втрачав свої права, відчувалось поступове, але впевнене дихання осені. 

Поліна з родичами їхала до Махачкали раніше, ніж Артем. Він проводжав її до автобуса. За цей час після їх походу в гори, Артем трохи заспокоївся та став таким, яким його знала дівчина в перші дні їх знайомства. 

Він повертався до Києва через чотири дні після неї і вони домовилися зустрітися після його приїзду.

Автобус швидко набирав швидкість і вже скрився за горою, а Артем все стояв і розгублено дивився йому вслід, немов би в цю мить в нього забрали щось найдорожче і він не знає, що з цим робити. Згодом, він розвернувся та пішов до моря, на те місце, де вони зустрілись перший раз.

Поліна теж не знаходила собі місця, сидячі в автобусі, а потім в аеропорту. Ввечері того ж дня, коли вона поїхала з бази відпочинку, вона відлітала додому.

Київ зустрів її невеличким дощем. Після спекотного літа, та ще й на  Кавказі, це було дуже доречно.

Батько зустрів її в аеропорту та повіз додому. 
Вона тільки зараз зрозуміла, як вона скучила за батьками. Мати не відходила від неї ні на хвилину, все тримала в своїх обіймах. 

За приготуваннями до школи пролетіли чотири дні. 

25 серпня Поліна зранку вже готувалася до зустрічі з Артемом. Він прилетів напередодні ввечері та подзвонив їй додому. Вони домовилися зустрітися в парку біля Університету Шевченка.

Її переповнювали різні почуття. Це і радість, і якийсь незрозумілий страх, що в мегаполісі все буде інакше, ніж в чарівному місці, де вони познайомились. Романтичне місце їх знайомства дуже відрізнялось від повсякденності та метушні Києва.

Вона відмахувалася від цих думок та згадувала прекрасні моменти їх зустрічей. 

— Куди ти вже зібралася?-батько стояв на порозі її кімнати та невдоволено дивився на її приготування. 
—Знову зі своїм Артемом будеш зустрічатися? Зрозуміло- батьківське слово та думка для тебе ніщо. 

Зітхнувши, він вийшов з кімнати. 

Поліна відчула себе винною, хоч і не розуміла чому.

В призначений час вона підійшла до парку. Як вона не намагалася заспокоїтись, але серце, немов неслухняний птах, готово було вирватися з грудей.

Артема вона побачила зразу, як тільки піднялася по сходинкам з боку вулиці Льва Толстого.

Він стояв спиною до неї. Поліна була ще далеко від нього, але він, немов відчувши вібрації її душі, повернувся в її бік. В руках у нього був великий букет з ромашками. 

Побачивши Поліну, Артем швидко пішов їй назустріч. Вони наблизились один до одного і в цей самий час, навіть Бог Кохання позаздрив би тим почуттям, які переповнили їх в цю мить. 

Це був як розряд блискавки, такий же стрімкий та яскраво- небезпечний для них обох. 

—Я знаю, які квіти тобі до вподоби, але, вибач, гірські квіти не зривають, ти ж пам‘ ятаєш, Метелику?

—Дуже гарний букет, дякую, я люблю ромашки, вони нагадують мені дитинство, коли я могла годинами лежати в траві, вдихати запах польових квітів і дивитися на небо.

—Я також таке любив у дитинстві. Ми з тобою схожі ще більше, ніж мені здавалося раніше. А скільки відкриттів нам ще належить зробити один про одного. 

Вони пішли гуляти по місту. Спочатку перейшли вулицю Володимирську та підійшли до Університету, альма- матері Артема. 

—Можливо і ти наступного року будеш подавати сюди документи на вступ? Якщо зрозумієш, що на твій природний талан не можуть і не повинні впливати думки людей, які і близько не розуміються в творчості.

—Можливо, але я ще не вирішила остаточно. 

—Підемо, я покажу тобі своє улюблене місце в Києві, - запропонував Артем.

Він взяв Поліну за руку та вони пішли по Володимирській вулиці в напрямку Золотих воріт, і ще далі- до Андріївського узвозу. 

Серпень ще намагався з останніх сил нагадати про своє існування, але листя на  деревах зрадницьки змінювало своє розфарбування, немов бажаючи скоріше скинути набридлий зелений колір та одягтися в святковий, яскравий червоно- жовтий.

—Ось ми в і Києві знайшли гори. Ти знаєш, що Андріївський узвіз пов‘язує не тільки старе верхнє місто та нижнє-Поділ, а ще й знаходиться між двох гір- горою Зітхань та Замковою або Лисою горою?

—Ні, я не дуже цікавилася історією Києва, мені навіть трохи соромно за це, адже я народилася в Києві.

—Ну нічого, в тебе ж є я- ми заповнимо цей пробіл в твоїх знаннях,-посміхнувся Артем.

—Андріївський узвіз- дуже цікаве місце. Це- центр творчих людей Києва і не тільки. Тут знаходиться будинок Булгакова, де він розмістив своїх літературних героїв з «Білої гвардії». Я так розумію, в тебе особливий погляд на творчість Булгакова? Пам‘ятаю твою розповідь про протистояння з вчителькою літератури. І я повністю на твоєму боці, ти все вірно зрозуміла, але у нас не можна мати свій погляд на речі. Раз сказали, що Воланд- відтворення зла, нема чого сперечатися. Але це не для нас, так, Поліна?

—Ти ж знаєш, що так, - посміхнулась дівчина. 

—Ні, ну я так не граю, тоді виходить, що все , що я скажу для тебе апріорі вірно?

—Поки що так,  доки я не знайшла, чому маю сперечатися з тобою, але в нас все попереду, так, Артем?- вдало скопіювала його Поліна і вони розсміялися. 

—Ох ти і дотепна, мені прям дуже хочеться вже дізнатися, які сюрпризи ти ще ховаєш в собі?

— Не все одразу, я витримаю інтригу, так цікавіше,- веселі бісенята так і скакали в її примружених очах.

— Ну добре, тоді я продовжу. Ти знаєш, чому Андрївська церква не має дзвонів?

—Ні, не знаю, розказуй, мені вже не терпиться про це дізнатися.