Глава 18

Поліна не вірила своєму щастю. Вона кохала, її кохав найкращий чоловік в її житті і вони чекали дитину. 

Вадим всю роботу і в редакції і по дому, крім приготування їжі, взяв на себе. Поліна тільки іноді писала статті в їх видання та в італійський журнал, бо італійським партнерам дуже сподобалося, як вона пише та її робота приносила результати–після її статей почався наплив туристів, бажаючих своїми очима побачити ті місця, які так смачно описувала дівчина. 

Батьки Вадима були на сьомому небі від щастя, адже вони вже не сподівалися на онуків. Навіть Олена Володимирівна намагалася налагодити теплі відносини з Поліною і через деякий час вони стали майже подружками. Вона стримувала сина, коли він іноді був несправедливим до Поліни та була повністю на боці невістки. А про Миколу Андрійовича і казати годі. Він обожнював Поліну, завжди привозив їй всілякі делікатеси і балував невістку, немов малу дитину. 

Батьки Поліни також були дуже щасливі, що нарешті дочекаються  онуків. Їх відносини з батьками Вадима стали набагато ближчими та теплішими, та вся родина дуже часто збиралася разом на дачі Гарницьких–старших. 

Весь цей час Поліні дзвонив Нік, але вона стримано відповідала на його дзвінки, кожного разу даючи зрозуміти, що в її подружньому житті все налагодилося і вона дуже щаслива з Вадимом. Про дитину Поліна, звісно, не говорила, щоб про цю звістку не дізнався Артем. 

Згодом дзвінки стали дедалі рідшими, і через деякий час Нік став дзвонити тільки Вадиму й тільки по справах бізнесу. 

Артем дзвонив рідко, і кожного разу Поліна говорила, щоб він будував своє життя далі без неї, не розраховуючи на те, що вона повернеться. 

В середині листопада 2001 року в Будву до сина приїхала Ніна Валентинівна з Віктором Івановичем. Вона при розмові з сином уникала питання про Поліну. Але він сам одного разу розповів, що Поліна приїжджала сюди і що вони бачились, в них були стосунки, а потім вона повернулась додому. 

– Коли це було, Артем? 

– Три місяці тому, в середині серпня. Але яка вже різниця. Я зрозумів, що вона все ж таки кохає Вадима та не хочу заважати їхньому щастю. Забути я її не можу, принаймні, поки що,  але більш я її не потурбую. 

– Дуже дивно, синку. Розкажу тобі, а ти вже сам вирішуй. Десь тиждень тому я приходила до своєї колеги–гінеколога в поліклініку та бачила там Поліну, вона сиділа біля її кабінету, мене вона не бачила. Я потім запитала про неї в своєї колеги, та виявилось, що Поліна вагітна, вже три місяці. І я ще подумала, що це дуже дивно, бо її чоловік не може мати дітей, це Поліна сама мені якось розповіла. 

Артем зблід, потім почервонів. Він не знав, радіти йому, чи ні. З одного боку, це, скоріш за все– його дитина і ця звістка його дуже надихала, але Вадим не покинув Поліну, знаючи, що дитина не від нього, тож шансів в нього повернути кохану жінку практично не має. 
Але він все ж таки спробує. Він має право знати про дитину та приймати участь в її вихованні, адже він батько. 

Десь ще через місяць, ближче до Нового року, Артем зміг прилетіти до Києва. Він подзвонив Поліні та попросив її про зустріч. Вона сказала, що не хоче неприємностей з Вадимом та що їй потрібно порадитися з чоловіком. 

– Ну добре, Поліна, мені нічого не залишається, як знов чекати на тебе. Це вже мабуть моя карма така. Але після Нового року мені потрібно буде поїхати, а мені обов‘язково треба з тобою зустрітися. Краще– наодинці. 

Поліна і гадки не мала, що Артем міг дізнатися про дитину. Вона думала, що розмова знов піде про її повернення до нього. 

Ввечері того ж дня, нагодувавши чоловіка, вона сіла навпроти нього та, подивившись йому в очі, почала розмову:

– Вадим, мені сьогодні дзвонив Артем. Він в Києві та запропонував зустрітися, хоче про щось поговорити. Я сказала, що без твоєї згоди я не буду з ним зустрічатися.

– Ну й правильно відповіла. Нарешті, кохана, ти навчилася рахуватися зі мною та прислуховуватися до моєї думки. Але ти диви, Говоров ніяк не вгамується, знов має надію тебе повернути чи може він якось дізнався про дитину? – сказав Вадим та дуже пильно подивився на Поліну.

– Вадим, не треба на мене так дивитися, я нікому про це не казала. Знають тільки наші батьки та лікар, навіть в редакції ніхто поки що не в курсі. 

– Ну добре, тоді зробимо так– запрошуй Говорова до нас у гості, треба вже нам якось налагоджувати стосунки. Навіть якщо він якимось чином дізнався про дитину, то треба дати йому зрозуміти, що він до неї не має ніякого відношення. 

– Добре, коханий! Дякую тобі! – Поліна підійшла до Вадима, обійняла його та поцілувала.

– В мене найкращий чоловік в світі, – весело додала вона і продовжила: – І я точно знаю, що ти будеш найкращим батьком для нашої дитини. 

Вадим з любов‘ю дивився на дружину. Зараз в нього було відчуття, що та стіна з непорозуміння, ревнощів, негараздів, яка час від часу ставала між ним та Поліною, повністю розсипалася. Він відчував її повністю, її бажання, її любов до нього, він довіряв їй і хотів зробити все, щоб його кохана почувалася поряд з ним щасливою, впевненою та захищеною. 

Поліна подзвонила Артему та запросила його до них з Вадимом у гості. Він не був в захваті від того, що зустріч буде не віч-на-віч, але вибору не було– і погодився. 

Поліна приготувала вечерю, накрила стіл та чекала на гостя. Вона помітно хвилювалася, але спокій та впевненість Вадима заспокоїли її. Між ними все було вирішено і ніщо не могло цього змінити, залишилось повідомити про це Артема так, щоб він це зрозумів, повірив та більше не намагався втручатися в їх сім‘ю.

Артем прийшов з великим букетом квітів та бутилкою віски.