Глава 17

Поліна швидко зібрала речі, постукала в номер до Ніка та сказала, що іде з Артемом. Нік намагався її відмовити від цього, казав, що вона робить жахливу помилку, але дівчина була непохитною.

– Нам потрібно повертатися до Італії. Ти ж тут не тільки на відпочинку, в тебе робота, треба заїхати в редакцію та відзвітувати за те, що зроблено.

– Нік, я тебе прошу, повертайся сам та перекажи в редакції, що статті я напишу та вишлю їм для узгодження по електронці. Я не впевнена, що буду й надалі працювати в редакції, але цю роботу я дороблю. В мене ще є час для перебування за кордоном, гроші теж є, я сама куплю квиток додому, звідси. Вибач, Нік, так буде краще.

– Тобто ти все ж таки вибрала Артема?

– Ні, мені ніхто не потрібен зараз. Я просто хочу мати час відпочити та трохи подумати, що мені робити далі. Не переймайся, Нік, продовжуй жити, як і раніше, та забудь про мене. Я й насправді дуже небезпечна для чоловіків, приношу вам одні страждання, краще вже бути самою.

– Ну це вже моя справа– забути тебе чи ні. Але я не відмовлюся від тебе. Подумай, сподіваюсь ти зрозумієш, що я щирий з тобою і буду чекати на твоє повернення. До мене. Це єдине правильне рішення в цій ситуації, коли на тебе не буде тиснути твоє минуле, нові відносини вилікують тебе і ти зможеш відчути нову гамму почуттів зовсім по-іншому.

Він вийшов з нею на вулицю, де на Поліну з її речами чекав Артем.

– Цей раунд ти виграв, але гра ще не закінчена. І тільки спробуй скривдити Поліну. Якщо її чоловіку байдуже, то мені– ні. Я голову тобі відкручу за неї.

– Не треба, Нік, цих театральних постанов. Граєш ти, а я справді кохаю Поліну і завжди кохав. І мені навіть на думку не може прийти скривдити її. Я не збираюсь тобі нічого доводити, вона зробила свій вибір, принаймні на зараз.

Поліна з Артемом пішли в напрямку його тимчасової домівки. Нік дивився їм услід та подумки лаяв себе за те, що не може наразі нічого вдіяти. Десь він таки схибив, щось недостатньо прорахував і проконтролював.  

Але ще нічого не втрачено. Все ще може повернутися на його користь. Треба почекати. Поліна звикла до іншого життя, Артем навряд чи зможе їй таке життя забезпечити. Отже, це ненадовго.

Артем привів Поліну до себе. Поки вона приймала душ, він накрив на стіл, застелив їй постіль, звільнив частину шафи для її речей.

Поліна була вдячна йому за те, що він мовчки все це робив для неї, не нав‘язуючи своє спілкування. Просто дивився на неї та дуже радів, коли вона все ж таки звертала на нього увагу та питала про щось, що стосується саме його та його життя.

Так пройшло три тижні. Поліна відпочивала, писала статті, відправляла їх до італійського видання. Вони затверджували їх та потім вона відправляла їх в свою редакцію для публікації в журналі.

Вадим ніяк не проявляв себе весь цей час. Але Поліна знала від співробітників, що він майже не з‘являвся в редакції і не займався справами.

Їй неодноразово дзвонив свекор та просив повернутися, бо Вадим почав пити і зовсім нікого не слухав. Їх бізнес був на межі руйнування.

Артем вдень працював, а ввечері він приходив, Поліна читала йому свої статті та вони їх з цікавістю обговорювали, він давав поради, коли вона питала його. Чоловік тримав слово та не чіплявся до Поліни зі своїми почуттями, просто був поряд та намагався задовольнити всі її потреби.

Йому іноді здавалось, що вона вже тепліше ставиться до нього, навіть сама пропонувала іноді піти прогулятися до моря, поплавати.

Однієї неділі Артем повіз Поліну на човні свого знайомого на острів Святого Миколая, який знаходився прямо перед Будвою. Там було дуже красиво, вони пірнали в море та роздивлялись все навкруги.

Через деякий час вони виплили біля невеличкого гроту, який пронизував саму гору наскрізь. Там було дуже важко утриматися, бо морські хвилі своїми пінними язиками намагалися дотягнутися до них та змити їх в море. Вони сиділи на камені та Артем тримав Поліну своїми сильним руками.

Якось так вийшло, що їх очі зустрілися. Артему здалось, що він знову побачив той погляд, яким Поліна дивилась на нього ще тоді, коли вони кохали одне одного.

Він притягнув її до себе невпевнено, ніжно та обережно. Вона не стала заперечувати. Він поцілував її. Вона відповіла на його поцілунок. 
Але потім якось різко відсторонилася та промовила:

– Не треба, Артем, нічого вже не виправити. Вибач, що мучаю тебе. Думаю, нічого в нас не вийде. Я би дуже хотіла та намагалася відчути до тебе те, що відчувала раніше, але марно. Треба мені повертатися  додому. І тобі потрібно налагоджувати своє життя, без мене.

– Ні, Поліна, не треба. Ще дуже мало часу пройшло. Залишся. Я не чекаю вже на те, що ти мене знову покохаєш, просто будь зі мною поруч.

– Не знаю, чому твій чоловік тягне з розлученням. Я хочу, щоб ми одружилися з тобою. Ми ж так хотіли цього раніше. Пам‘ятаєш, як ми мріяли про те, що будемо сидіти на березі моря біля нашого будиночку і в нас будуть діти та онуки. І все це можливе тепер. Тільки знов повір мені.

– Це було настільки давно, що не може бути реальністю. Я багато разів прокручувала все це в голові, доки чекала на тебе та потім, коли думала, що ти загинув. І це було моєю нездійсненою мрією. А зараз все це мені вже не потрібно.

– Єдине, що я хотіла би– це бути поруч з Вадимом, але після всього, що відбулося, навіть не знаю, чи можливо це. Та мені дуже боляче та образливо, що він навіть не захотів мене вислухати, просто відмовився від мене та все.

– Ось і зроби висновки. Я ніколи не відмовлявся та не відмовлюся від тебе. Мені теж було дуже боляче визнавати, що в тебе близькі стосунки з моїм колишнім другом. Але я намагався дивитися на все це реально та вгамувати емоції та ревнощі. Подумай, Поліна, ще раз все обміркуй і вже тоді приймай рішення.