Глава 16

Майже два дні Поліна не виходила з вілли. Вона навіть не хотіла вставати з ліжка, в неї пропав апетит та вона весь час лежала та дивилась або в стелю, або перед собою. 

Нік приносив їй їжу в ліжко, але вона відмовлялася від всього. Він намагався розвеселити її, але всі його намагання були марними. 

Вадим дзвонив в день по п‘ять разів, немов відчуваючи якусь небезпеку, але Поліна намагалася якомога спокійніше розмовляти з ним та казала, що вона дуже гарно проводить час біля моря. 

Один раз Нік навіть погрожував їй все розповісти Вадиму, якщо вона не приведе себе до ладу. 

Ввечері того ж дня, він практично виштовхав її з вілли прогулятися біля моря. Вони йшли поруч, Нік щось розповідав, Поліна слухала його в пів вуха. Аж раптом, вона зупинилась. Нік подивився в напрямку її погляду. Недалеко від них стояв Артем та дивився на Поліну. 

– Стій тут, нікуди не йди,– наказав Нік Поліні,– а сам пішов в бік Артема. Вони довго про щось розмовляли, спочатку спокійно, потім Артем намагався пройти до Поліни, але Нік не давав йому це зробити, вони мало не побилися. 

Згодом Артем розвернувся і пішов в бік міста. Він декілька разів зупинявся, обертався, щоб побачити Поліну, але вона зовсім не дивилася в його бік та, нарешті, він пішов, не обертаючись. 

– Що ти йому сказав? 

– Сказав, щоб він дав тобі спокій, спитав, як він міг спокійно відпустити тебе, знаючи, в якому ти стані і що його самовпевненість знов майже зруйнувала твоє життя, але цього разу все могло закінчитися більш трагічно для тебе.
Він хотів поговорити з тобою, але я не дав йому такої можливості. Мені достатньо того, що я бачу впродовж цих днів, коли ти повернулась від нього. 

– Ну, може, це і на краще. Ходімо вже додому, я нагулялася. 

– Поліна, Поліна, ти розбила серця вже трьох чоловіків, як ти це робиш? 

– Нік, не починай. Мені й так боляче і все це не дає спокою. Більш за все я зараз хочу викреслити з свого життя той день і ту ніч, які я провела з Артемом. І хочу скоріше, щоб приїхав Вадим. Але і боюся цього найбільше. Нік, що мені робити? Я не хочу втратити Вадима, але обманювати я його теж не хочу. 

– Не знаю, Поліна, що тобі й порадити. Наскільки я знаю Вадима, він не пробачить тобі зраду, та ще й з Артемом, тож не кажи йому нічого, а потім може якось все і забудеться. До того ж, ти не знаєш, чим може закінчитися їх протистояння, якщо Вадим захоче розібратися з Артемом. Артем пройшов і Крим, і Рим, він однією лівою розправиться з Вадимом. Ти ж не хочеш, щоб він покалічив Вадима або, не приведи Господи, залишитися вдовою?

– Не кажи навіть такого, типун тобі на язика.
Вмієш ти заспокоїти.

– Ти спитала, я відповів. А варіантів розвитку подій багато, тож краще тримай язика за зубами. Не ти перша, не ти остання зраджуєш чоловіка. А то кидай їх обох, мені ти потрібна з будь-яким минулим. 

– Дуже дякую тобі за таке заспокоєння. Мені ще гірше стало. 

– Ну вибач. Все не так вже й трагічно. Ти ж кохала колись Артема, тож закономірно, що в вас могли бути близькі стосунки з ним й до знайомства з Вадимом. Яка різниця, раніше чи пізніше це сталося? Як то кажуть, від перестановки доданків сума не змінюється. 

– Щось я тебе перестаю розуміти, Нік. Добре, буду чекати приїзду Вадима, а там, як буде, так і буде. 

– Ти подумай, щодо моєї пропозиції. З нас вийде гарне подружжя. Головне— я вже знаю всіх твоїх скелетів у шафі і вони мене зовсім не лякають. Чи це ще не всі скелети, а, Поліна?

– Та ну тебе, тобі аби познущатися з мене.

– Я серйозно,– Нік підійшов до Поліни дуже близько та, поклавши обидві руки їй на плечі, заглянув їй в очі.

– Нік, ну годі вже, знайшов час для залицянь,–вона різко відсторонилася від нього.  

Вони вже дійшли до вілли і кожен мовчки пішов в свою кімнату. 

                                                          ***

Вранці наступного дня прилетів Вадим. Він зразу з аеропорту поїхав на віллу, де мешкали Поліна з Ніком. Поліна знов збиралась провести день в ліжку, тому о дев‘ятій ранку ще не підіймалась. 

Вона не відреагувала на стук у двері, думала то Нік кликає її на море та вирішила проігнорувати його.

Вадим, якому ніхто не відкрив, почав стукати в номер Ніка. Нік відкрив та дуже здивувався.

– Привіт, Вадиме, з приїздом! Чого не попередив, я б тебе зустрів. 

– Все нормально, не переймайся. Хотів зробити сюрприз. А де Поліна? Я стукав у двері, не відчиняє. Може спить ще?

– Повинна бути в номері, пішли, з тераси зайдемо. 

Вони вийшли на терасу та підійшли до дверей номеру Поліни. Вона лежала спиною до тераси і не бачила, як вони увійшли. Вадим підійшов до ліжка, нахилився та обійняв Поліну. Вона дуже злякалася, підскочила від несподіванки та перелякано переводила погляд з Вадима на Ніка, зовсім забувши, що на ній була лише легка маєчка.

Нік відвів погляд та пішов з кімнати, промовивши:

– Якщо буде потрібна допомога, Вадим, звертайся, а то ця дівчина– зовсім не подарунок, характер в неї ще той.  

– Дякую, Нік, вибач, але я зі своєю дружиною справляюся поки що без сторонньої допомоги. Та і її характер мене повністю влаштовує. Так що не хвилюйся за нас, ми розберемося.

Нік нічого не відповів та пішов до себе.

Поліна кинулася в обійми Вадима. Він нічого не питав, вона нічого не казала. Слова зараз були зайвими. Лише пристрастне кохання двох люблячих людей, які скучили одне за одним. Поліна віддавалася почуттям до Вадима повністю, намагаючись відчути його до маленької клітинки його тіла. Їй здавалось що саме так вона зможе викинути з голови, стерти спогади про ту ніч, проведену з Артемом.