Глава 14

Всі десять днів, доки очікували на візу, Вадим практично не відпускав Поліну від себе. Всі справи він намагався вирішувати в її присутності і зразу після закінчення робочого дня віз її або на прогулянку по місту, або в ресторан чи кафе. На вихідні вони виїжджали за місто, де в батьків Вадима була велика дача на березі річки. 

Чоловік оточив її такою увагою та любов‘ю, якої вона не відчувала навіть в перші місяці їх знайомства. Було таке враження, що в ньому запустився якийсь механізм, який відкрив йому очі та він зміг нарешті повірити в щирість почуттів Поліни до нього. Йому вже байдуже стало на Артема, на Ніка, на інших чоловіків, які звертали увагу на його дружину. 

Він просто жив та кохав, не витрачаючи себе та свою енергію на ревнощі та негативні думки. І в нього не було секретів від коханої, крім одного.

Про це Вадим не розказував нікому, але це було дуже важливо для нього та для Поліни. Якщо все вдасться, їх відносини перейдуть на новий, більш якісний рівень. Але поки він не був впевнений в результаті, він не хотів нічого говорити дружині. Нехай буде сюрпризом. І саме зараз йому потрібно було більше часу та уваги приділяти цій справі, але щоб Поліна поки що ні про що не здогадалася. Це був найголовніший аргумент, чому він так легко відпускав Поліну саму. 

Ось і настав день відльоту Поліни до Мілану. Вадим проводжав її в аеропорту. Чоловік не відпускав її з своїх обійм до самої реєстрації на рейс. Він про все домовився з Ніком, той повинен був зустрічати Поліну в Мілані, поселити в готель та супроводжувати весь час її подорожей. Ніку довелося пообіцяти Вадиму оберігати його дружину від всіляких негараздів та неприємних моментів. 

–Як тільки долетиш, зразу повідом мене, добре?

–Вадим, ну що ти зі мною, як з маленькою. Я що, в джунглі лечу чи на безлюдний острів? Краще прилітай скоріше, мені буде сумно там без тебе. 

–Нік не дасть тобі сумувати, але будь обережною з ним, ти ж пам‘ятаєш, я тобі говорив, що він не такий вже й простий. І пам‘ятай— я тобі довіряю. Дуже сподіваюсь, що недаремно. 

Поліна з любов‘ю подивилася на Вадима та він більш не про що не питав її. Про все сказали її очі. Як кажуть, замість тисячі слів…

Поліна відлітала липневого дня, але на вулиці був дощ. Тому спочатку вони летіли в цілковитому тумані, але коли літак набрав висоту, то туман розсіявся і її погляд був знову прикований до хмар. Сині, немов море, хмари, змінювалися білими. Але зараз їй не було так незрозуміло сумно, як раніше, коли вона дивилась на цей величезний масив білої, пухнастої та м‘якої субстанції. 

Вона вже була думками в тих місцях, які тільки збиралась відвідати. Їй було трохи ніяково, що вона летить одна, без Вадима. За останній час в їх житті були різні не дуже приємні події та непорозуміння, але все ж таки більше було гарних та обнадійливих  моментів. 

Її душа співала, коли вона пригадувала їх сумісні прогулянки або мандрівки, очі Вадима, в які вона занурювалась, як в теплий океан. Його погляд, яким він зазвичай дивився на неї, був настільки глибоким, що їй іноді навіть було трохи лячно, зможе вона знайти сили та виринути назовні, повернутись до себе. Адже головним для неї все ж було не загубити себе, свою особистість, при цьому поважаючи особистість коханого та повністю йому довіряючи. 

Літак приземлився в аеропорту Мальпенса, з якого вони з Вадимом вилітали майже три місяці тому. Поліна пройшла реєстрацію, отримала багаж та вийшла до зони зустрічаючих. Нік вже побачив її серед інших пасажирів та привітно помахав рукою. 

Поліна підійшла до Ніка та він обійняв її, як давню знайому. За час спілкування по телефону, вони краще дізналися один одного та між ними склалися довірливі стосунки. 

Чоловік підхопив багаж та повів Поліну до своєї машини. Доки вони їхали, вона встигла дізнатись останні новини в житті Ніка та в захваті розповідала про новий чудовий етап в їх з Вадимом стосунках. 

Нік слухав мовчки. Було помітно, що ця інформація йому не до вподоби. Він привіз її до себе додому. Поліна намагалася переконати Ніка, що їй зручніше буде в готелі і вона не хоче його турбувати. Але Нік був непохитним. Він сказав їй, що в нього достатньо місця для них обох та набагато зручніше та комфортніше, ніж в готелі. 

До того ж, це ненадовго. Через декілька днів їм потрібно було вже їхати в перший з готелів на узбережжі Іонічного моря. Потім на них чекає Адріатичне море. Цю інформацію Нік взяв в агентстві, яке співпрацювало з українським виданням Вадима та запросило Поліну провести ознайомлювальні тури Італією. 

Спочатку Поліна з Ніком зайшли до туристичної агенції, де Нік представив Поліну, як дружину їх партнера Вадима Гарницького. Вони отримали ваучери для поселення в готель та авіабілети. Також їм виділили кошти для оренди авто для переїздів по регіонам.

Після цього Нік привіз Поліну до себе. В нього була невеличка затишна двокімнатна квартира недалеко від центру Мілану. 
Поліні було якось ніяково залишатись з практично незнайомим чоловіком в одній квартирі, але Нік вів себе дуже обачно та привітно, та згодом вона заспокоїлася та почувалася більш впевнено.  

Нік накрив на стіл, вони пообідали, навіть випили трохи червоного вина. Поліна з Ніком розмовляли майже весь час, поки сиділи за столом. З обличчя чоловіка не сходила задоволена посмішка, він став сумним лише коли жінка відволіклася на черговий дзвінок Вадима, який, чим більше часу залишався без коханої, тим більше розумів, яку дурницю скоїв, відпустивши Поліну саму. Тому й дзвонив майже кожні дві години. Особливо йому було не до вподоби, що Поліна зупинилася в квартирі Ніка, а не в готелі. Але він не хотів ображати її своєю недовірою, тому просто промовчав.

Після обіду Поліна прийняла душ та вирішила перепочити, а Нік пішов по своїх справах, наказавши Поліні, щоб вона була готова на сьому вечора. Вони збиралися іти до ресторану. 
Поліні не дуже цього хотілося, але вона бачила, як цього чекає Нік та не стала заперечувати. Ресторан то й ресторан. Вона приїхала на відпочинок, то ж треба відпочивати.