Після школи Вільда мала їхати додому, але її перестріла Ребека. У її руці був якийсь папірець і чомусь вона була схвильована.
-Вільді, підвезеш мене?- спитала Ребека.
-Так, звісно. А що стало...
-Цить.-перебила вона Вільду.-Поїхали по дорозі розповім.
Вони сіли у авто і мовчки поїхали.
-Це я найшла у своїй шафці...- невпевнено пробурмотіла Ребека.
-І що ж це таке?- запитала Вільда.
-Я сама докінця не розумію, але схоже це запрошення на якусь таємну вечірку.
-Хмм... І де вона буде?
-У будинку...
-В якому будинку?
-У будинку... Адама.
-Ого.-розсміялася Вільда.-Він шей посмів тобі запрошення давати після сьогоднішнього ранку.
-Ну взагалі-то я думала піти на вечірку...
-І чого це?
-Розумієш, це не просто якась вечірка у Адама, амце вечірка у ЗАМКУ АДАМА.
-Як це "у замку"? В нього є свій замок?
-Так. Цей замок йому дістався від давніх родичів. По легендах йому вже 309 років, але цього року йому буде 310 років. І я так розумію вчесть цього він робить вечірку.
-Ну і що. Ця вечірка буде звичайною, не враховуючи що вона буде в замку якому вже 310 років.
-А і кожного року із 6579 учнів нашої школи, вибирають тільки 100 для вечірки. Я цього року у цій сотні.
-А ну якщо так, можеш іти. Але будь обережною, а то привид може тебе зловити.-засміялася Вільда.
-Мені не смішно. А який мені костюм вдіти?
-Ну... В мене в домі є багато нарядів, хочеш підберемо і тобі.
-Справді? О, спасибі. Ти мене дуже виручиш.
-Тоді давай ти прийдеш до мене о шостій. Ось мій адрес.-дала листочок з адресом Ребеці.
-А ось і мій дім. Звісно, це не замок, але це мій дім.- сказала Ребека.
Дім Ребеки нічим не був особливим. Не високий дерев'яний забор, світло-жовтий будиночок із коричневим дахом, скрізь посаджені гарні червоні тюльпани.
-Дякую, що підвезла. Бувай.-попрощалась Ребека.
-Бувай.
Вільда нарешті доїхала додому, але і там на її чекав сюрприз. Знімаючи взуття вона почула знайомий голос, який лунав з кухні.
-Мамо, тато ви вдома?-загукала вона.
Ніхто не відкликнувся. Тоді вона пройшла на кухню.
-О, Вільді. Сідай я тут яєшню зробив.-сказав Андре.
Андре-це був зведений брат Вільди.
-А ти чому тут?- здивовано спитала Вільда.
-А ти що нерада бачити свого брата. Іди обніму.
Звісно, вони небачились вже півроку. Андре із Вільдою були дуже близькими із самого дитинства. Андре був сином батька Вільді, а його мати була першою його жінкою. Вона померла в автокатастрофі.
-Ну давай, розповідай.
-Що розповідати?
-Ну наприклад, чому ти тут? Ти ж маєш бути в Китаї.
-Мене звільнили, бо компанія на яку я працював збанкрутіла. І тому я тут. Я спитав у батька чи можу я пожити тут, поки не знайду роботу.
-І що ж він сказав?
-Ну як бачиш я тут.
-Добре. Так, Андре, до мене через годинку прийде подруга і я дуууже прошу щоб ти нам не заважав.
-А я що? Я нічого. А їй теж 17, як тобі?
-Так. І як ти розумієш тобі 20 отож ви з нею не пара.
-Ага, ще побачимо.- гукнув Андре вискочивши із стола.
-Андре!!!-крикнула розгнівана Вільда.
Вона доївши яєшницю пішла до своєї кімнати.
-Ооо... Ну тут потрібно прибратись.-промовила сама до себе Вільді. Увімкнула пісню Аріани Гранде і почала прибирати.
Через півгодини кімната блистіла від чистоти. Вільда взяла рюкзак щоб вийняти книги і побачила листа. Спершу вона подумала, що це якась реклама, але прочитавши що там було написано вона завмерла в одній позі.
"Дорога, Вільді! Я б хотів вибачитися перед тобою за мій вчинок. І тому я запрошую тебе на свою вечірку. Я думаю, що твоя подруга Ребека вже все розповіла про цю вечірку. Тому я прошу прийти, буде дуже весело. Твій телепень, Адам."
-Вільдо, до тебе прийшли!- почувся голос Андре.
-А.. що.. А так я вже іду.-поклавши письмо під подушку вона швидко побігла у низ до Ребеки.
-Привіт. Боже, я вже злякалась, що в інший дім потрапила.
-Привіт. Та і таке буває. Проходь.
Вони піднялися на верх у кімнату Вільди.
-Ось мій гардероб.
Перед очима Ребеки відкрилися двері в рай. Величезна кімната заповнена дорогими речами. Здавалося, що там був весь одяг світу.
-Ну давай будемо підбирати тобі наряд. А яка тема?
-Тема "Нечисть". Я хочу щось в стилі вампірів. В тебе є таке?
-О, так. Тогорічна колекція із хеловіна, приміряй.
-Добре.
Через 5 хвилин...
-Ось. Як тобі?
На Ребеці була червона довга сукня з порізом на лівій нозі і чорним кружевом, чорні туфлі на високому каблуку, вампірські ікла і глибоке декольте.
-Ти просто ідеальна.-сказала Вільді.
-І що ж тут, ідеальне таке?-вигукнув Андре. -Ого, який вампір, а може ви висмокчете всю кров, міледі?- почав фліртувати до Ребеки.
-Так, Андре. Там вихід, ми тут зайняті.-сказала Вільді.
-Ну добре, добре. Але ви молодий вампір з мене ще кров висмокчете?- з дивною усмішкою промовив Андре.
-Я що тобі сказала.
-Добре іду вже.
Андре вийшов їх кімнати. Вільда одразу закрила двері на замок.
-А це хто?-спитала Ребека.
-Це мій заведений брат, такий телепень.
-А мені він показався милим.-сівши біля Вільди промовила вона.
-Ага то він тільки на перший погляд такий, але ми з ним разом із самого дитинства...
Кімнату заповнила тишина.
-Я зараз прийду, почекай мене тут.-сказала Вільда.
-Добре.
Ребека почала роздивлятись кімнату Вільди. Підійшла знов до ліжка і сіла, протягнула руку до подушки щоб поправити її. І тут випав листочок. Ребека з цікавості прочитала його і тут заходить у кімнату Вільді.
-Що це таке?-спитала Ребека.
-А це.. ну.. я найшла це у своїй сумці. Але я незнаю чи і йти мені на вечірку.
-Ти що взагалі дурна, звісно ідии. Тобі ж сам Адам написав це запрошення воно не таке як у всіх.
-Але ж я невстигну зібратись, у нас є тільки пігодини.
Відредаговано: 29.05.2020