12

Він привіз її на вулицю Володимира Великого, під звичайну п’ятиповерхівку. Таких у місті стриміло повно. Хоча, Ангеліна й прожила в Дрогобичі практично п’ять років, та однаково досі не знала всіх закутків. Найулюбленішим місцем стала ратуша, звідки відкривалася неймовірна панорама на місто. Подих захоплювало на сорокаметровій висоті, в голові паморочилося, робилося лячно і водночас казково від оглядин.

         Звісно, ліфту в будинку не було, зате під’їзд та сходовий майданчик чудово освітлювався. Богдан вів її за руку. Мовчав. Ангеліна теж погубила слова, бо думки крутилися довкола його слів. Чи справді збирався зробити те, що сказав, чи просто налякав? Глянувши на нього пильніше, вирішила, що не лякав. Попередив.

Вона не була певна, що готова. Та врешті до свого першого разу з ним також не була готова, але реальність перевершила очікування. Тому намагалася наситити мозок гарними думками і не гадати, чи це його маленька помста за те, що не написала. То було надто дріб’язково. А Богдан не був схожий на гнилого мерзотника.

На третьому поверсі, перед дверима горіхового кольору, що мали досить стильний та дорогий вигляд, вони зупинилися. Відімкнувши замок, він пропустив Ангеліну вперед. Вона лиш коротко зиркнула на нього. На обличчя впала тінь, тому розгадати його думки було катма. Ангеліна ступила в невідомість. За кілька секунд передпокій освітила люстра. Дівчина задерла голову, відчуваючи позаду Богдана.

Він стояв дуже близько, однак не озивався і не торкався.

- Це твоя квартира? – вона хотіла сказати хоч щось, тому бовкнула перше, що спало на думку.

- І так, і ні.

- Це як? – обернувшись через плече, помітила, що він стягував куртку з себе.

- Квартира батьківська. Кілька років я орендував квартиру з другом, жив окремо, але вже два роки живу тут.

- З мамою? – запитання визріло логічно, бо батько помер. Він про це розповідав.

- Ні. Мама зараз живе в Почаєвичах, в батьківській хаті. Вийшла на пенсію і поїхала на малу батьківщину.

- А ким мама працювала? – Ангеліна сама не розуміла, як влаштувала йому допит, але ж анічорнта про нього не знала. Навіть прізвища.

- Була юристом в районо. Потім там реформи почалися, вона й пішла на пенсію.

- А батько?

Богдан зняв черевики і вмовк. Зайшов наперед, став перед нею, узявшись за бігунок куртки, почав тягнути його донизу, попутно сповідаючись далі.

- Батько був прокурором.

Відповідь її не вразила, радше вираз його обличчя, з яким він про це говорив – набурмосений і відсторонений. Здавалося логічним, якщо батько прокурор, матір юрист - то син поліцейський. Або ж вона зовсім не тямила, де ієрархія починається і куди повинна вести.

- Ти єдина дитина в сім’ї? – ось це цікавило.

- Так. Пізня й бажана.

Якусь мить вона аналізувала почуте, а тим часом він стягнув з неї куртку і шапку.

- Богдан. Богом даний. 

Він мугикнув. Глянув їй в очі.

- Я тобі даний.

- За гріхи.

- Для блага.

Слова злилися з поцілунком, вона не встигла щось відповісти. Світло коридору покрила темрява, у яку затягнув Богдан, підтримуючи дівчину, немов дитину – попід руки. Вони опинилися в кімнаті, невеликій, де ліжко займало ледь не весь простір. На це ліжко він всадовив її. Кудись схилився, і пристанище наповнилося тьмяно-жовтуватим світлом бра, які висіли над ліжком.

- Це твоя кімната? – Ангеліна дихала через раз. Намагалася зібрати себе до купи – він же обіцяв кохатися всю ніч. Ця думка дівочу голівоньку ніяк не могла відпустити.

- Так, - він став на одне коліно перед нею і поклав на нього її ногу в черевику.

Ангеліна судомно вдихнула, аж горобчики перед очима застрибали. Наче й погляду не відводила від Богдана, а все одно плуталася поміж його вчинків та слів. Закоцюбіла вся, коли розстібнув замочок і зняв черевик. Потім поміняв ноги, і повторив маніпуляцію. Черевики акуратно, притуливши до купки, поставив біля приліжкової тумби.  

- Ти сердитий на мене? – видихнула напругу і слова.

- Ні.

- Я невпевнена.

- Дарма.     

Більше слова не ронилися. Здавалося, саме вони дратували Богдана. Він навис над Ангеліною, примушуючи лягти під вагою свого тіла. Необізнаність дівчини зіграла з нею в забавку. Вона очікувала, що цей раз буде таким як і перший.

І категорично помилилася.

Цей раз став кращий. В дотиках Богдана не було ніжності, вона віднесла б те відчуття до ненаситності. Він наче тривалий час сидів на дієті, а сьогодні зірвався. Хоча, не зривав з неї одягу. Картинка не мала голлівудського екшену, оскільки в Богдана виходило хвацько із застібками та ґудзиками.

Він немов пив насолоду, купався в ній, тішився здобутій звабі, торкався і змушував Ангеліну торкатися. Свою першу феєрію блаженства вона осягнула, не маючи самого статевого акту. Відчуття оглушило.

Лежачи посеред ліжка з розкинутими руками, не могла повірити, що з її тілом може таке статися.  Богдан простягнувся поруч, пестив груди. Злегка шерехуваті кінчики пальців пускали по її шкірі морозець і тягучу муку, яка обіцяла нову насолоду.

- Це ми тільки розігрівалися, - шепнув їй в губи.

Розігрів став аперитивом для головної страви. Богдан дав собі волю, тому тіло Ангеліни було повністю готове прийняти його. І про ніжність тут не йшлося: хіть, пристрасть, тваринні бажання засновані на інстинкті розмноження. Він обіцяв кохатися з нею всю ніч і зробив це. Наситив тіло знемогою, душу втіхою. Ангеліна лежала поруч. Тримала його за руку, пригорнувшись усім тілом. Чолом вперлася в передпліччя й важко дихала.