10

Сонне марево могло б стати запорукою прекрасного ранку, розділеного на двох, але будильник волав, коли світанок не розліпив повіки.

         Молоді коханці поснули. Ангеліна тулилася грудьми до чоловічої спини. Зі сну злякалася, що у ліжку є ще хтось, окрім неї, а тоді пригадала, яку пригоду мала з цим чоловіком.

Він заворушився, повернувся до неї, захапуючи рукою стан. Притягнув до себе й поцілував у плече.

- Треба вимкнути будильник, - прошепотіла вона, намагаючись дотягнутися до телефону на тумбі.

- Чому так рано? – він потерся колючою щокою, залишав на шкірі лоскіт і незвичність відчуттів.

- Мені на пари, - все таки дотягнувшись до гаджету, вона вимкнула галасливу мелодію й відкинулася на подушку.

Розчароване зітхання торкнулося її шиї. Сон зійшов, немов крига на весні, полишаючи за собою чорну квецянку. Думки дівчини перебували у тому ж стані – нагадували безформну багнюку. Вона не знала, як повести себе далі: чи то ще полежати, чи то вже вставати. А маршрутка чекати не буде. Бла-бла-кар цього разу не вдалося знайти.

- Встаємо, - різкий цмок в щоку, і Богдан підірвався з ліжка. – Збирайся, я закину тебе до Львова.

- Нащо? – ошелешено бухнула Ангеліна. -  Я на маршрутку.

- Ні. Ти не на маршрутку. Ти зі мною.

Він вийшов з кімнати, полишивши дівчину сам на сам зі своїми непевностями. Вона заметушилася по кімнаті, нарешті увімкнувши світло. І тихо охнула. Її спіднє під шафою, піжама посеред кімнаті в купі з рушником. Глянула на ліжко - змордоване їхніми витребеньками. Про власне самопочуття воліла не думати, не зациклюватися. Через це проходить кожна жінка. І Ангеліна вважала, що у неї все відбулося напрочуд комфортно. Без жахастиків про нестерпний біль, незручності та подібну єретичну блаж, про яку любила розповідати Ліля і дві сусідки по кімнаті в гуртожитку. Вона розуміла, що за відчуття, якими наситилася в ночі, завдячує Богданові, а за тим повністю осягнула наскільки було правильне рішення пустити його в дім та своє ліжко.

Привівши до ладу ліжко та кімнату, вона побігла на кухню. Там уже був Богдан. Стояв біля троянд, подарованих ним два дні тому. Чомусь ця цифра її збентежила. Лишень два дні знайомства, а вона уже повністю віддалася йому.

Його плечі обтягувала форма. Ангеліна на хвилю випала в прострацію від усвідомлення, що з роботи він погнав до неї.

- Кави зварити? – вона відмерла, втямивши, що витріщається на нього, як дурнувата.

- Так. Де твої речі? Я занесу в машину, - він обернувся, поглядаючи на неї якось двозначно.

- Сумка з одягом в спальні. Зараз ще лотки спакую.

Витягнувши з шухляди полотняну торбу, вона взялася спаковувати зготовану їжу, яка стояла в холодильнику. Богдан спостерігав кілька секунд, а тоді поцікавився:

- Чому не пакуєш все?

- Це брату на тиждень.

- Ти йому готуєш? – його голос офарбувався сердитими інтонаціями.

- Так. А що? Йому ще складно поратися на кухні.

- Але не складно дорікати.

Ангеліна спала з лиця. Вона знала, що занадто поблажлива до брата, тільки не думала, що це настільки видно сторонньому оку. Гірка образа проштрикнула горло. Ідилістична картинка захопливого ранку і пристрасної ночі розпадалася на друзки.

- Я знаю, який мій брат, - жорстоко вицідила крізь зуби. – Не треба мені на це вказувати.

- Я не вказую, - Богдан ніби не помічав її різкої зміни настрою. – Я натякаю, що він достатньо дорослий, щоб подбати про себе сам. Якщо це можеш ти, то чому не може він.

Підхопивши торбу, його прудка хода понесла з собою не тільки лоточки, а й знецінення всіх потуг Ангеліни щодо братового добробуту. Хоча… Її погляд потягнувся до дверей, у сусідній кімнаті спав Михасик. Він ніколи не зустрічав її з маршрутки і не проводжав. Не допомагав з тяжкими сумками, ніколи не рвався до кухні, бо вважав, що це суто жіноча справа. Батько також так вважав. Знецінював працю матері, постійно наголошував, що жінка потрібна тільки для того, щоб без зупину трудитися. Тільки тоді буде толк. У всіх інших випадках – жінка зкурвлюється. Переходить на гершкову сучку.

За два дні знайомства Богдан прийшов до неї з квітами, їжею та любощами. Нині збирався до Львова завести. Він брав і віддавав. Або ж то була ілюзія, в яку Ангеліні хотілося вірити, бо він перший чоловік, якого підпустила до себе настільки близько.

Коли він повернувся до кухні, на плиті забулькала кава у гейзерній кавоварці, яку привезла тітка з Іспанії. Кава також була звідти. Ангеліна ніяковіла, бо між ними, ніби чорна тінь пробігла. Розливши запашний трунок по горнятах, вона зважилася повернутися до нього.

- Молоко додати? – глянула просто в очі, бо ніколи б в житті не дозволила чоловіку витоптати власну самооцінку. Вона бачила гіркий приклад матері, проте, завдяки коротким реплікам Богдана, втямила, що транслює її поведінку щодо Михасика.

- Якщо твоя ласка, - він сів за стіл.

Ангеліна подала каву. Сіла навпроти нього. Поставила цукреницю. Зауважила, що він не додав цукор до кави. Тоді як вона любила і з молоком, і з цукром.

Вони ніби вивчали один одного. Запам’ятовували дрібниці, які в майбутньому відточуватимуть, бо запорука вдалих стосунків – це маленькі дрібниці, милі серцю.