7

- Та я навіть не сумніваюся.

Глумливий хмик підірвав теплий вечір. Богдана направду потішила відповідь дівчини. Іншого годі сподіватися, якщо вона не побоялася кинутися на нього з перцевим балончиком. Героєм в її очах також не вдалося побути. Через темряву не зрозумів, хто вовтузиться посеред дороги. Спочатку гадав, що п’яниці чи безхатьки – це явище доволі поширене, особливо біля сміттєвих контейнерів, але коли у нього полетів капець, втямив – ситуація неоднозначна. Врешті, не помилився, бо центром пригоди стала Ангеліна. Він кликав її Ангелом через незвичне ім’я. Чув таке вперше. Мабуть, тому не зумів залишитися байдужим. А може тому, що вона засвітила йому дупою в капронових колготках.

- На, - він віддав їй капець. – І це візьми, - тицьну торбу, яку взяв для гостини.

- А що там? – Ангеліна хутко взулася і взяла гостинці.

- Усе смачне.

- Навіщо?

- В гості з порожніми руками не ходять, - резонував значуще. – Йди, - він присів біля чоловіка, який затих на асфальті.

- Куди? – спантеличено випалила.

- Додому. Я зараз прийду.

- А він? – показала рукою на свого кривдника.

- А він моя проблема.

- Ти ж не знаєш, що він зробив.

- Я бачив вдосталь. Йди, - наполіг з притиском.

Дівчина вагалася, але він мудро чекав, коли її заповзятість програє здоровому глузду. Минуло декілька секунд, Ангеліна тупцяла, не зважувалася покинути місце нової пригоди, але Богдан продовжував чекати. Підбитий сусід також чекав, аж затих в очікувані подальшого розвитку подій. В його випадку було б краще, аби дівчина залишилася, однак вона вирішила виконати прохання свого захисника. Пішла. Хоча перед тим так тяжко й значуще зітхнула, ніби голими руками дракона задушила.

Йдучи, постійно озиралася. Біля брамки спинилася, але в темряві хоч око виколи – анічогісінько не видно. Коли після неї залишився тільки теплий слід, Богдан різко ухопив лежачого сміливця за вухо й потягнув доверху. Чоловік заволав, проте на ноги скочив, як юний леґінь через тин. 

- Думаєш, як сирота, то нікому захистити? – зашипів йому на вухо Богдан, відчуваючи амбре алкогольних випарів, поту й страху.

- Ні! Ні! Я просто пожартував!

- А я не жартую.

Тримаючи жартівника й далі за вухо, він з усієї сили зацідив кривднику кулаком в живіт. Чоловік охнув, завив й впав. Скрутився клубочком, звиваючись на асфальті, немов дощовий черв’як, який виліз на зовні після зливи.

Богдан присів біля нього навпочіпки і заговорив:

- Ще раз побачу, що чіпляєшся до дівчини – каструю. Хоч глянеш чи обізвешся - закопаю. Я двічі не повторюю. Зрозумів? – останнє слово він гаркнув зі злосною вимогою.

- Так, - застугонів повалений герой.

- Сподіваюся.

На прощання вмотулив йому запотиличника. Зіпнувся на ноги, обтягнув куртку, глибоко вдихнув й подався до оселі, куди його не запрошували, але він сам прийшов. Богдан не любив двозначностей. З Ангеліною також до них не вдавався. І його не хвилювало, чи має вона хлопця, друга, залицяльника… Це не мало значення. Мабуть, і чоловік не спинив би. Хоча, він був доволі консервативний у вподобаннях. Не назвав би себе полігамним, але й моногамія була для нього чужою. Радше, перебірливий. До протилежної статі мав чималі вимоги. Найперша з них – сексуальний потяг. Якщо не відчував до дівчини елементарної симпатії, значить не розглядав як дівчину – винятково, як об’єкт.

До Ангеліни у нього виникло все і одразу. Настільки дивне і незбагненне відчуття, що мучитися ним просто не мав змоги. Тому почав спілкування в соцмережах. Вона виявилася напрочуд цікавою співрозмовницею. Одначе, доволі обережною. Це йому сподобалося. Дівчина, яка не здавалася під натиском і не боялася невизначеності, бо не допускала її у своє життя  - однозначно інтригувала. На початках, все починалося як забавка, а тепер Богдан розумів, що справи набагато серйозніші. А за тим переступив поріг оселі впевнено й з розмаху.

В обличчя миттю вдарило тепло. Пречудове відчуття, коли холод розсіюється під натиском теплого вакууму. В очі одразу кинувся тонкий коридор, немов кишка, який звивався прямо, а тоді завертав праворуч.

По праву ж руку, на стіні, стримів вішак, де висів не тільки жіночий одяг, а чоловіча куртка. Богдан згадав про брата Ангеліни. Назар у відділку розповів, що хлопцеві п'ятнадцять, він займається штангою і перейшов в десятий клас. І не забув згадати, що ці двоє  сироти. А доглядає за ними, начебто тітка, яка насправді живе в Іспанії. Після тих оповідок Богдана розпирала цікавість, котру, зрештою, випустив на волю.

- О! Ти тут! – з дверей по ліву руку вискочила Ангеліна. – Так тихо зайшов. Я не почула.

В руках тримала спонж, який приклала до лівої щоки, а тоді глянула на нього. Богдан помітив, що від кутка підборіддя й майже до лівого вуха тягнеться подряпина, досить кривава, тому що спонж почервонів.

- Це він тебе? – в ньому зануртувала лють. Піднялася, немов атомний гриб. Він уже розвернувся до дверей, щоб повернутися і не просто вклепати її кривднику, а шкуру здерти, але відповідь дівчини спинила недоречну розправу.