6

Скувати думки однією людиною надзвичайно просто, тим паче, якщо ця людина повністю перевернула твоє уявлення про будову цього світу. Здавалося б, лишень квіти… Лишень чоловік, якому сподобалася дівчина… Але ж… Так багато конкретики. Немає непевностей, сум’яття. Усе до найменших дрібниць конкретно.

Просто квіти.

Завтра знов прийду.

         І він той самий загадковий Дан. Богдан… Думки Ангеліни крутилися лиш довкола цього ім’я. Вона не відповіла на його повідомлення, хоча кільканадцять разів перечитала. Звісно, знайти її було дуже легко. Усе мав на руках, і номер телефону, і адресу, однак підійшов до справи напрочуд вигадливо. 

Вона взялася вкотре передивлятися його профіль у фейсбуці і з’ясувала, що він приєднався до соціальної мережі ще два роки тому, але сторінка мала вигляд закинутої. Наче її створили, бо так роблять усі. Може, так і було. Багато її одногрупників, які були на «Ти» з кодуванням, не вели своїх соціальних сторінок. Просто, щоб було. Раптом якась компанія зацікавиться ними, як потенційними працівниками, а в таких випадках соцмережі перевірялися першочергово.

Сама Ангеліна займалася системним аналізом. На їхньому потоці животіло тільки дві особи жіночої статі. Вона і Надія. Дружби між ними не завелося. Ангеліні завжди було легше з хлопцями. Можливо, тому, що практично сама брата ростила і чудово розуміла, як потрібно спілкуватися з протилежною статтю. Інколи навіть запотиличником не гребувала. Бували моменти, коли без цього чудодійного засобу впливу Михасику не доходило, що так робити не можна. І хоч він зараз був вищий за неї на цілу голову, вона не боялася вгаратирити чудодійного ляща. Як не дивно, брат ніколи не ображався. Міг крикнути: «За що?!», та все одно усміхався.

А нині уплітав на кухні вечерю, зготовану сестрою і кліпав на білі троянди, які стояли у вазі на стільниці. Першим його питання, як тільки переступив поріг домівки, стало:

- А це звідки? – він ж бо чудово знав, що сестра до хлопців ставилася прохолодно, тому квітів додому ніколи не приносила.

Спочатку їй хотілося сказати: «Хлопець приніс».  Проте затнулася на цій недоречності. Який з Богдана хлопець. Це навіть звучить смішно.

- Подарували, - простецьки стенула плечима.

- Хто? – Михасик стягнув з себе спортивну кофтину, відкинувши на стілець, і підійшов до квітів. Понюхав ту дивину. Запах сподобався.

- Файний  батяр.

- І коли він у тебе з’явився?

- Сьогодні.

- Еге, - хмикнув глузливо. – Я серйозно.

- І я, - лукаво зблиснула блакитною безоднею. – То як, ми святкуємо перемогу? – вміло перевела стрілки.

- Так, - Михасик далі кліпав на квіти. Супив широкі чорні брови. – А що смачне на святкування?

- Те, що ти любиш.

Любив Михасик, як і кожен підліток, усе некорисне, але смачне. Тому в Ангеліна завжди лежала в морозилці заготовка тіста на піцу або лаваші для шаурми. Ще брат полюбляв смажену картоплю. І обов’язково з різними соусами, якими вона також забивала холодильник. Сьогодні брата зустріла останнім смаколиком. Ще зробила салату з овочів, які завалялися в холодильнику. Їла його сама, бо Михасик не надто жалував овочі, хоча вони були необхідні йому. Він ріс. Був як шпала. Проте давно навчився обходити себе сам.

Ангеліна відчалювала на навчання, він вчився повної самостійності. Тримав дім в порядку, сумнівних друзяк сюди не водив, бо сестра постійно наголошувала, що це не їхній дім. Вони тут лише умовні орендарі. Це як перевалочний пункт. Старт у самостійне життя. А далі повинні шукати собі прихисток. Ніхто утримувати їх не буде.

Брат наче й розумів, що вона йому втовкмачувала, але ж вік і подекуди не зовсім гарна компанія спонукали до забороненого. Правда, він потім усе їй розповідав. Сповідався, так би мовити. І як курив, і як енергетики куштував, і скільки пива з друзями випив, і де вони зависали. Ба більше, у нього навіть дівчата почали з’являтися. І що принагідно старші за нього, оскільки оманлива зовнішність грала хлопцеві на руку. В чотирнадцять він скуштував того інтимного меду і не забарився розповісти про це сестрі, яка досі перебувала у статусі незайманки.

Подібна обставина зовсім Ангеліну не турбувала. Вона знала до чого йшла, чого прагнула і що може стати на перешкоді.

Їй брата підіймати.

І себе також.

Нині ідея тітки, продати господарку і покласти вилучені кошти в банк на відсотки, здавалася просто геніальною. Ангеліна зі свого боку зробила все, аби вступити на бюджет. Таким чином з банківського рахунку не зрушилося жодної копійчини. Михасика вона також намагалася спрямувати на ту ж стежку, аби ті гроші послужили їм в майбутнього для старту власної справи, або для купівлі власного житла. Брат  ніби слухав, але продовжував своє робити. Врешті, Ангеліна змирилася з думкою, що не може вплинути на все, а у Михасика є власна голова на плечах. Його майбутнє тільки в його руках. Вона подавала гідний приклад. І старалася як могла, далі тільки вибір. Він даний кожному.

Свій вибір вона також зробила. Пізно у вечері, знову вп’ялася очима в дисплей телефону, тисячний раз перечитуючи повідомлення Богдана. О першій ночі зважилася відповісти. Незбагненний шал заструменів тілом. Зробилося гаряче. Вона набрала лиш одне слово.