5

Аби настрашитися вистачить одного слова. З Ангеліною відбулося саме це – страх через одне вимовлене слово. Чула вже його. Здавалося, навіть згадала, хто її так кликав, однак спогад утік, як полохливий заєць, який поночі з необачності кидається під колеса автівки. Вона ж кинулася в брамку. Можливо, чоловік, який гукав, обізнався, але їй зовсім не хотілося цього з’ясовувати. Чимдуж смикнувши ручку, заскочила на подвір’я, вшкваривши стрімкий забіг до вхідних дверей. Ключ лежав в кишені куртки, вона дістала його на ходу, але знайти замкову шпарку в темряві  все одно що шукати голку в копиці сіна.

- Стій!

Від басистого тембру, що пролунав аж занадто близько вона здригнулася, але продовжувала копирсатися ключем у шпарці. Кинула сумку на поріг і згадала, що там лежить перцевий балончик. Завжди мала з собою на всяк випадок. Хіба, мало божевільних по світу бродило. Однак, якщо шукати балончик, тоді доведеться облишити двері. Перед нею постала дилема, обдумати яку часу не було.

Глянувши праворуч, вона побачила, що чоловік зайшов до подвір’я і впевнено наближався. Вибір був очевидний. Точніше його не було. Ангеліна вирішила, що треба шукати балончик. Він знаходився у зовнішній кишені сумки, знайти не проблема.

Руки тряслися. Незнайомець підступав. Важкі кроки відлунювали первісним жахом. Вона намацала кишеню. Хутко розчепірила змійку і витягла своє спасіння. У той момент, коли незнайомець порівнявся з нею, підскочила на ноги і пшикнула балончиком.

Куди потрапила, не відала. Зловмисник був високий. Великий. Сподівалася, що це очі. Чи хоча б рот. Як не випече зіньки, то хоч нагодує гидотою, а сама втече.

Але ж, жодної реакції з боку незнайомця не відбулося. Лиш форкнув, як коняка в спасівку.

- Це парфуми? – кашлянув і забухтів. – Слухай, у тебе поганий смак.

Ангеліна мимоволі позадкувала. Уже й не знала, чи то тікати, чи погомоніти з незнайомцем, який говорив з нею, немов з давньою знайомою. А ще ж тримав в руках букет квітів. Їхні обриси чітко промалювалися в світлі, яке долинуло з сусідського вікна. То були троянди. Білі.

«Маніяки вистежують своїх жертв з квітами?», - майнула недоречна, однак така цікава думка.

- Це не парфуми, - горло засудомило від надлишку емоцій, тому слова вона пропищала, як польова миша, яку вполював хитрий лис.

- А що? – він схилився, відвернувся і плюнув. Мабуть, таки наївся гидоти.

- Перцевий балончик.

- О! – незнайомець розігнувся і виставив вказівний палець правиці. – Молодець. Так і треба. Але на мені більше не випробовуй.

- А хто ти?! – вигукнула спантеличено.

- Не пам’ятаєш?

- Ні, - подив розлився в ній неосяжним вакуумом, що втягнув повітря без залишку. Тепер тільки задихнутися.

- Два тижні тому… Ти була з друзями на жигулі.

Як вона жалкувала, що окраєць світла долинав лишень з сусідського вікна. Впізнання не забарилося, Ангеліна згадала голос і те лукаве «Ангел», а нині навіть ім’я незнайомця пригадала.

- Богдан…

- Так, - він усміхнувся. На половину його обличчя падали осяйні лики, а інша залишалася в темряві, неначе двоєдушник – він здавався поріддям темного і світлого. – Це тобі.

Ступнувши крок вперед, Богдан без вагань простягнув її букет. Ангеліна взяла, а потім замислилася, чому він тут, і як її знайшов? Та й навіщо?

- Мені? Чому?

- Просто квіти, - знизав плечима. – Дівчата ж люблять квіти? – то звучало як питання, і як ствердження.

- Люблять, - підтвердила ошелешено. – Але чому ти приніс мені квіти?

- Бо захотів. Завтра знов прийду.

- Навіщо? – вона аж сахнулася.

- Будемо знайомитися ближче. А зараз мені на чергування, - він ринувся вперед, схилився, ніби збирався її поцілувати, але останньої миті зупинив порив. – Йди в дім, - захрипів стишено. – Холодно.

Його кроки ледве чутною луною відгукнулися в сприйняті Ангеліни того, що відбулося. Богдан задкував. І брамку за собою зачинив дуже акуратно, полишивши дівчину з купою сумнівів та непевностей.

Саме він та його напарник оштрафували Назара на сімнадцять тисяч гривень та позбавили права кермувати автомобілем на цілий рік. З розпачу друг виставив жигулі на продаж, і як не парадоксально – того ж дня, як закинув фото авто на AUTO.RIA, одразу ж продав.

            А ще його доволі тонка та манірна натура не приймала того факту, що окрім нього ніхто не винний. Він сам дозволив Лілі залізти на капот. Сам хильнув зайвого і сів за кермо. Ба більше, то була його ідея гайнути в Нагуєвичі, бо там якийсь двоюрідний брат мав класну пасіку і медовуху. Давно запрошував в гості. Назар вирішив, що час відвідати родича.

         Уже два тижні як друг Ангеліни практично не спілкувався з нею. Злився. Колись він спробував стати більше, аніж другом, але цього так і не сталося. Та й взагалі з жодним хлопцем не сталося. Не складалося у неї з ними. І наче завжди відчувала неабияку зацікавленість з чоловічого боку стосовно себе, проте постійно остерігалася. Їй не хотілося  повторити долю матері, яка вийшла заміж у сімнадцять, а до тридцяти мала вигляд п’ятдесятирічної. Ангеліна боялася, що збудуться слова тітки Гані, а не тітки Олі. І дуже хотілося втерти носа усім родичам, які вважали, що її місце біля господарки та сопливих дітей. Тому романтичних поривань стосовно протилежної статі ніколи не відчувала,  в принципі, не шукала їх. На відміну від Лілі. Це її єдина справжня подруга. Колишня однокласниця, яка прийняла Ангеліну цілісно і безумовно. Ніби взяла під своє крило. Їхня дружба з роками лиш зміцніла. І навіть те, що вони вчилися в різних ВНЗ не вплинуло на дружні взаємини. Навпаки, тепер приключки мали достоту екстремальний характер. Правда, закінчувалися по-різному.