3

П’ять років по тому

Поблизу села Нагуєвичи Дрогобицького району

         У світлі фар зблискував асфальт. ВАЗ-2107, білосніжний, неначе перший сніг, поволі котився дорогою. На капоті, розчепірившись, з пляшкою шампанського в руках, сиділа дівчина. Звали відважну галичанку Ліля. І вона дуже хотіла спробувати екстриму. Оскільки сходження на Говерлу вважала сумнівним способом екстремальних розваг, бо ж виросла в горах, то залізти на капот Назарового жигулі – то саме те, що треба.

         Забавка набрала небезпечних обрисів, але хто на те зважав, коли в крові повно проміле, а душа бажає екстриму.

Ліля пропонувала й своїй подружці, Ангеліні, до неї приєднатися, але та виявилася боягузкою. Принаймні, юна екстремалка так вважала.

- Додай газку! – Ліля хильнула п’янкого трунку з горлечка пляшки і вляглася на лобове скло. Руки розкинула в боки і пляшка дзенькнула об капот автівки.

- Я тобі зараз по голові дзенькну! – верескнув Назар.

Хлопчина нещодавно пофарбував свою красуню, купу фінансів вивалив, тому подібні речі – як ножем по серці.

- Ой, чого ти верещиш?! Газуй!

- Назаре, легенько, - застерегла Ангеліна. Хоч і була добряче під «мухою», однак чудово розуміла, наскільки небезпечно ось так лежати на капоті. Біда, ноги відмовили. А голова ясна.

У неї завжди так. Навіть похмілля на другий день ледве відчувалося, тоді як Назар вмирав. Ну а Ліля – справжня коняка. Скільки не влий – все мало. Від алкоголю її постійно тягнуло на пошуки пригод, прокидався азарт, дух неприборканості. Власне, хлопчина, що сидів ззаду, і якого екстремалка привезла зі Львова, аж онімів, побачивши з якою шаленою пройдисвіткою сплутався.

- Я лег… - він голосно гикнув, - …енько. – І вдарив по газах.

Авто покотилося вужиком. Ліля заверещала від захвату. Дорога змигулава тягучими смугами асфальту, кущів і подекуди сухого бадилля. Осінь прийшла. Вересень, немов справжній франт, вилискував яскравими барвами.

Ангеліну та краса не вражала. Серце гупнуло під ноги, бо швидкість насправді лякала, тим паче, коли водій також нетверезий. І наче ж страшно, а наче й весело. Он як Ліля знемагала від радощів. Швидкість росла, а та дикунка ще більше шаленіла.

Піддавшись веселощам, вона опустила скло зі свого боку і висунула голову. Вітер та швидкість одразу підхопили волосся. В обличчя вдарив адреналін на межі екстремального запалу. На капот вона не полізла, а тепер думала, що дарма. Мабуть, нині Ліля брала від приключки неймовірні емоції.

Назар, відчуваючи, що він та його жигулі стали зірками програми, уже перемкнувся на четверту (швидкісний режим). Спідометр показував сімдесят кілометрів на годину. Ніч та темрява поніміли, як і переляканий хлопчина позаду. Видавалося, що навіть усі вибоїни на дорозі вирівнялися.

Напевно, те шаленство розвинуло б швидкість і до ста кілометрів на годину, але на зустріч виринуло авто. Назар забув, що треба вимкнути дальнє світло фар. Він не помітив як авто подало знак, двічі змигнувши фарами, закликаючи його до відповідних дій – тиснути на газ було куди цікавіше.

П’яні приключки рідко закінчуються хепі ендом. З учасниками цієї фантасмагорії сталося саме так. Адже зустрічне авто спалахнуло синіми проблисковими маячками та звуком увімкненої сирени. З ляку Назар різко витиснув педаль гальм. Знову почувся дзвенькіт, але цього разу пляшка вдарилася об асфальт і розбилася, а сама Ліля скотилася по капоту вниз.

Почувся глухий звук удару і крик. Причому, кричали всі. Хлопчина на задньому сидінні найдужче. У світлі фар майоріло біле авто зі характерними позначками та написами. Воно зупинилося навпроти жигулі. Немовби за помахом чарівної палички з автівки вийшли два однакові поліціянти. Обидвоє високі, кремезні, у світловідбиваючих жилетах.

Ангеліна відчула як ноги відібрало остаточно. Вона навіть не помітила голови Лілі, яка вигулькнула поверх капоту – погляд був прикутий лишень до представників правопорядку.

Один з них підійшов до екстремалки, яка відчула усі красоти вільного падіння, допомагаючи їй піднятися на ноги, а інший підійшов до Назара. Схилився і мало не засунув голову в салон, адже скло з боку водія також було опущене. Незліченні секунди поліціянт мовчав та дивився. Ангеліна відчула, як його погляд затримується на ній, смалить і лякає. Здичавіле відчуття жаху повзало по шкірі, як огидний паразит, змушуючи скручуватися під натиском того погляду. Вона лиш бігцем зважилася зиркнути на чоловіка у формі. Та й цього було достатнього, щоб вкрай розгубитися від прискіпливих споглядань.

- Ваші документи, - забасував до них.

У Назара затрусилися руки. Кинувся до бардачка, аби дістати бананку з документами, але від страху лиш колошматив  його вміст.

- Я сама, - Ангеліна відкинула руки друга.

Бананку знайшла одразу і сама передала поліціянту.

- Вийдіть з авто, - наказав він, отримавши бажане.

Хто ж не послухається утробного басу, від якого хочеться самого себе закатати в той асфальт. Хоча, вийти з автівки без пригод у дівчини не вийшло. Вона перечепилася через поріжок і полетіла ницьма вниз. Коліна гепнулися об асфальт, писок об колючу траву. Зойкнула від пекучого болю в колінах, яких змішався із соромом та образою в одному флаконі. На ній же сукня -  доволі легка та манірна, при падінні та зрадниця задерлася і показала всім дупу, затягнуту в капронові колготки.