Розділ 15

Протягом вечора, у затишній атмосфері, яка панувала в маєтку, Артур не міг відвести погляд від Рейн. Його очі мимоволі часто опинялися на ній, і хоча чоловік намагався зберігати байдужість, його інтерес все одно був очевидним. Дівчина відчувала це, немов би невидима нитка тягнула її погляд до нього, і вона час від часу ловила його блакить на собі. І кожного разу, коли їхні погляди перетиналися, Рейн відчувала незвичне зворушення всередині себе. Кожен такий погляд викликав в її серці дивне зворушення — ні незручність, просто хвилю емоцій, яку важко було пояснити. Усі ці миті, коли він дивився на неї, залишали в її душі слід, який важко було забути.

Після вечері Нішель присіла на диван, і її очі спокійно спостерігали за сестрою, яка розмовляла із Сабін. Вона помітила, як Рейн час від часу знервовано поглядала на неї, ніби щось важливе готувалася сказати. І за кілька хвилин Рейн підійшла до неї.

— Нішель… — Рейн присіла поруч. — Мені потрібно поговорити з тобою.

Нішель підняла брови, помітивши її напруження.

— Що трапилося? Ти виглядаєш тривожною.

Рейн зітхнула. Її голос був тихим, майже шепотом.

— Не хочу вплутувати тебе у свої проблеми. Утім ти повинна знати, що Френк знайшов мене. Він прийшов до мене сьогодні й погрожував. Він сказав, що якщо я не зроблю те, що він хоче, то розповість Грейсону, де мене шукати. Також говорив, що в нього є якісь там справи до містера Неро.

Нішель миттєво змінила вираз обличчя. Її погляд став серйозним і схвильованим.

— Як він зміг тебе знайти?

— Я не знаю. Він якось дізнався про місце, де я живу, — Рейн відвела погляд, її руки знову стиснулися в кулаки.

Нішель тихо промовила:

— Ти не повинна слухати його. Він — просто маніпулятор. І я не дозволю, щоб він знову вніс хаос у твоє життя.

Рейн відчула полегшення, коли Нішель підтримала її, але все одно відчувала, як серце стискається від напруги.

— Френк не залишить мене в спокої.

— Лише не зникай. Я прошу тебе, — Нішель обійняла Рейн за плечі, притискаючи її до себе.

Рейн вийшла з вітальні. Нішель провела її поглядом, наче розуміючи її бажання залишити на деякий час усіх, втім, коли вже зібралася йти услід, Лука зупинив її. Обійнявши за талію, він промовив спокійно:

— Дай їй час. Не контролюй сестру.

Нішель зітхнула й опустила голову, її погляд став сумним, але вона все ж не опиралася.

— Я не намагаюся... контролювати її, — прошепотіла вона, знизуючи плечима. — Просто… сьогодні до неї приходив Френк і погрожував.

Лука притиснув Нішель до себе й промовив:

— Так, я знаю. Артур розповів.

— І що ти думаєш? — поклала голову йому на груди.

— Проблеми будемо вирішувати по мірі їх надходження.

— Ти знав, що Рейн була засуджена. І не розповів мені.

— Знав. І про це вона повинна була розповісти сама.

Тим часом Рейн вийшла на терасу й, побачивши Артура та Сабін, зробила крок назад, ховаючись у тіні. Вона збиралася повертатися назад, коли раптом почула частину їхньої розмови.

— Сабін, не перебільшуй, — промовив Артур.

— Артуре, я тебе не впізнаю. Лише дурень не помітив, як ти дивився на неї.

— І як же?                                                                               

Рейн на мить застигла, намагаючись зрозуміти, про кого йде мова, але коли побачила, як до неї біг пес, інтуїція підказала, що це не найкращий момент для того, щоб залишатися на терасі. Вона швидко повернулася назад, щоб не привернути зайвої уваги.

За кілька хвилин у будинку з’явився охоронець і, підійшовши до Луки, повідомив, що до них прибув гість.

— Ми чекаємо лише містера Мердока, — знизав плечима Лука. — Хто той неочікуваний гість?

Охоронець знову зиркнув на двері, а потім тихо відповів:

— Його звати Френк. Він заявив, що має важливу справу.

Рейн, почувши про Френка, поглянула на Нішель.

Френк мовчки переступив поріг будинку, його присутність одразу змінила атмосферу. Він стояв у дверях, наче господар ситуації, і з легкою посмішкою на обличчі звернувся до присутніх.

— Вибачте, я без запрошення, — промовив він, проте його голос не видавав жодних вибачень, а скоріше підтверджував його впевненість.

Всі присутні завмерли, поглядаючи на нього, а Рейн відчула, як її серце раптово затрепетало. Вона знала, що це буде неприємно, але все одно не була готова до такого. Френк повільно обернувся до неї, і його погляд був холодним.

— Привіт, доню, — промовив він, і його слова, мов обвуглені камені, що падали на серце Рейн, залишили відчуття болю й шоку. — Матір сумує за тобою. І хоче зустрітися. Вона заради тебе прилетіла в Акройд.

Рейн закотила очі й захитала головою. Такої наглості вона не очікувала. Френк стояв у дверях, немов господар цього дому, і оглядав присутніх із висоти своєї впевненості.