Розділ 14

Рейн розповіла правду сестрі й дядьку — і вони не просто зрозуміли, а й прийняли грішну правду, незважаючи на всі труднощі минулого та її власні помилки. Ця підтримка давала їй сили та заспокоювала душу. Та водночас негативні думки не залишали Рейн, особливо після того, що розповіла Нішель. Вона ніби ще й досі чула біль, який не могла приховати сестра. І ці слова: «Не варто зациклюватися на минулому», можливо, саме вони стали найбільшою і найціннішою правдою, яку Рейн почула за останній час.

Рейн поверталася додому, заглиблена у свої думки, коли раптом почула різкий звук гальмування. Вона підняла очі й побачила, як біля тротуару зупиняється чорна автівка. Дверцята відкрилися, і дівчина побачила Френка.

Рейн зупинилась, не вірячи своїм очам.

— Що ти тут робиш? — вона підняла брови й склала руки по боках.

Френк, помітивши її здивування, посміхнувся.

— Рейн, я також радий тебе бачити. І мені потрібна маленька допомога. Ти ж крутишся в колі містера Неро, і я впевнений, що моя пропозиція може тебе зацікавити.

— Чому ти такий упевнений, що після всього, що трапилося, я буду тобі допомагати?

Френк, не відповідаючи на її питання, натомість промовив:

— Ти можеш переконати містера Родмана, що співпрацювати зі мною в його інтересах. А він має вплив на Неро.

Рейн настільки була шокована почутим, що навіть нічого не промовила й розвела руками. Вона не очікувала почути таке безглуздя.

— Я планую відкрити бізнес в Акройді. Легальний. Ну, майже, — закотив очі Френк. — Це буде казино. І мені потрібен… важіль впливу в цьому місті.

— Важіль впливу? — хмикнула Рейн. — Сам спробуй щось законне зробити. А мене більше не чіпай.

Френк ступив крок до неї.

— Якщо ти не хочеш, щоб Грейсон дізнався, де тебе шукати, краще прислухайся до мене, — його голос був спокійний, але в ньому прозвучала загроза, яка не могла залишити її байдужою.

— Іди до біса! — вигукнула Рейн, відступивши на крок назад, а її серце забилось швидше від гніву. — Маніпуляція примітивна.

Френк, наче не почувши її слів, лише хмикнув і знову посміхнувся.

— Так нечесно. Ми ж родина. І гроші ти в Кейт взяла не заперечуючи.

— Ви мене з Кейт покинули в готелі! — емоційно вигукнула Рейн. — І в мене є вже родина. Справжня. Тому не варто погрожувати мені Грейсоном! Гроші й діаманти ви протринькали! Тому засунь свою погрозу собі в дупу!

— Не роби помилок, Рейн, — захитав головою Френк.

— Чому раптом Грейсон став переслідувати вас? А, Френку? Прийшло три роки!

— А це вже наша справа!

— Ваша справа? — хмикнула Рейн. — Значить, ти мав справи з Грейсоном раніше? А хто ж тоді підсилав до мене у в’язниці тих вбивць? Хто шукав мене після звільнення? Чи дійсно це був Грейсон? Тепер я маю деякі сумніви.

— Це твоя хвора уява! — хмикнув Френк.

— Почекай мене пару хвилин.

Рейн швидко побігла до будинку. Піднявшись на третій поверх, дістала ключі й, забігши в кімнату, взяла із шафи гроші. Повернувшись до Френка, віддала йому пакунок.

— Тримай. Це ті гроші, які дала мені Кейт.

— Але там же не вся сума. Чи я помиляюся? — хмикнув Френк.

— Не вся сума. Решту я віддам.

— І як же ти віддаси? Чи знову повернешся до старої роботи? У місті грішних душ багато багатіїв.

— Забирай гроші і йди звідси! — штовхнула пакунок у груди Френка.

— Ой, як нечемно!

Біля них несподівано зупинилася чорна автівка. Двері відчинилися, і з автомобіля вийшов високий чоловік у темному костюмі. Він рухався швидко впевнено. І це був Артур.

Рейн застигла на місці, не вірячи такому співпадінню. Артур підійшов до Френка, не зважаючи на погляд Рейн, яка фіксувала кожен його рух.

— Ти більше не посмієш наблизитися до Рейн, — промовив Артур, ставши перед дівчиною.

— Але в нас була угода…

— Яка ще угода? Я тобі щось обіцяв? — вигнув брову Артур.

Френк, стиснувши вуста, не сказав жодного слова й повернув Артуру пакунок. Зціпивши зуби, він повернувся й пішов до автівки, залишаючи позаду мовчазну напругу.

Рейн не могла зрозуміти, чому Артур захищає її? І що це означало для них обох? І чому його присутність так сильно впливає на неї? Її серце билося швидше від того, що він зробив для неї. Але чи могла вона прийняти його допомогу, чи дозволить собі бути близькою до того, хто так неочікувано й впевнено став частиною її життя?

Артур поглянув на неї і кивнув.

— Привіт, утікачко! Що в пакунку?                     

— Гроші, які віддала мені Кейт. І я не утікачка, — буркнула Рейн й опустила очі.

— І ти їх вирішила повернути Френку?

— Так. Утім яка вже різниця. Ти гроші забрав у нього.

— А різниця в тому, що нехай вони будуть твоєю маленькою компенсацією. Або можеш перерахувати їх у школу-інтернат.