Розділ 3

Найшвидшим способом дістатися міста Шайен-Гіллс була паромна переправа. І серед перевізників можна було також знайти контрабандистів. Рейн віддала останні заощадження і тепер стояла на кораблі, дивлячись на швидкоплинну далечінь, яку заливав вечірній туман. Корабель був старий, з облупленим корпусом, однак на диво швидко рухався по воді. Сигнальний ліхтар слабо мерехтів у темряві, і запах солі змішувався з важким повітрям, яке просякло вологою. Вітер боляче вдаряв в обличчя, але Рейн не звертала на це уваги. Її думки були зосереджені на іншому. Чоловік, який назвав її справжнім іменем, ніби вирвав із минулого ту частину, яку вона намагалася приховувати в собі, і це відчуття, немов би холодний потік води, налякало її. Подумки вона намагалася переконати себе, що переслідування нарешті закінчилося. Однак, перебуваючи на цій посудині, лише зараз усвідомила, як необачно повідомила про свої плани.

«Дурепа! — опустила голову. — Як можна було так безглуздо відкрити все?»

Дівчина, важко зітхнувши, підняла голову. Погляд Рейн на темну безкрайню воду став важким і розпливчастим, немов сама вона була частиною цього океану, що стискав її з усіх боків. І навіть на цьому судні, який взагалі не мав права виходити в море, було щось приховане, що нагадувало їй про небезпеку й зрадницьку тінь минулого, яка могла виникнути в будь-який момент.

Повернувшись у каюту, Рейн присіла на вільне місце й схилила голову набік. У каюті було важко дихати, адже таких, як вона, було ще кілька осіб, і серед пасажирів були й діти. Можливо, вона також тікають, так же само, як і вона. Обхопивши себе руками, заплющила очі й, поклавши руку на сумку, намагалася хоча б трішки подрімати.

Крізь сон, почувши, як хтось її штурхає в плече, здригнулася й розплющила очі. Біля неї сидів чолов’яга, який хитаючись туди-сюди, дрімав. Важко зітхнувши, захитала головою. У горлі пересохло й шлунок загурчав, а озноб у тілі знову повернувся. Рейн поглянула у вікно, в яке пробивалися перші сонячні промені. Підвівшись, вийшла на палубу, зустрічаючи світанок. А він на морі був особливо неперевершеним. Спочатку тонка смуга світла обплутала горизонт, поступово розширюючись, як розіткане полотно. Червоні й золоті відтінки зливалися з м’яким рожевим світлом, і вода відбивала це полум’я, ніби дзеркало. Хмари, які дрейфували в небі, набирали кольору, і здавалося, що все довкола розцвітало знову, починаючи новий день на тлі безкраїх вод.

Судно причалило до порту, і Рейн, опинившись на твердій землі, вдихнула свіже морське повітря. Кілька хвилин довелося ще чекати, доки її транспортний засіб переміщувалися із судна. Корабель повільно від’єднувався від причалу, і його гучне, ритмічне скреготання розчинялося в туманному світанковому повітрі. Рейн витерла піт із чола й подивилася на горизонт. Синє море здавалося спокійним, але вона добре знала — навіть за найспокійнішою поверхнею часто криються небезпеки.

Рейн сіла в салон, і її пальці міцно обхопили кермо, а серцебиття трохи прискорилося.

Перші години подорожі були спокійними. Вона проїжджала через затишне курортне містечко, де ранок тільки починав набирати силу. Пляжі з білим піском, розкішні готелі, вулиці, обсаджені пальмами, — всі ці краєвиди плавно змінювались за вікном, немов кадри старого фільму. Рейн тримала руку на кермі, але думки її мчали швидше, ніж машина.

За кілька годин, коли сонце піднялося вгору, охоплюючи своїм  відбитком землю, Рейн звернула на вузьку дорогу, обабіч якої росли високі дерева. Невдовзі з’явилися ворота з кованими деталями, і вілла Кейт та Френка височіла перед нею. Її очі затрималися на цьому величезному маєтку з білими стінами та червоними дахами, що так контрастували з навколишньою природою. Це місце було великим і надавало відчуття, що тут зовсім не її чекають.

Зупинивши машину біля воріт, Рейн вийшла з автівки. Назустріч їй вийшов охоронець, і дівчина повідомила про мету свого візиту. Чоловік, кивнувши, пішов. І Рейн залишилася стояти біля машини. Побачивши, як із будинку вийшла Кейт і за кілька секунд ворота відчинилися, пішла їй назустріч. Жінка, зупинившись, оглянула її.

— Рейн? Ти… ти приїхала?

— І тобі привіт, — посміхнулася. — Впустиш? Чи ми так і будемо стояти на вулиці?

Френк, вийшовши на поріг, мимоволі посміхнувся, побачивши Рейн.

— Кейт, нехай зайде!

Жінка, на мить оглянувшись, кивнула. Перевівши погляд на Рейн, запросила в маєток.

— Гарно тут у вас! — озирнувшись довкола, хмикнула Рейн і, почувши кроки, повернула голову.

На східцях стояла молода дівчина. Вона оглянула Рейн і, склавши руки на грудях, промовила:

— Це вона? Та сама?

— Та сама? У тебе якісь проблеми? — Рейн вигнула брови.

— Келлі, йди в кімнату! — сурово промовила Кейт і, поглянувши на Рейн, кивнула їй.

Дівчина пішла слідом за Кейт у вітальню. Кімната була просторою, з високими стелями й великими вікнами, крізь які лилося м’яке світло. Усі меблі були витончені й дорогі. Ця вілла, розкіш і спокій здавалися чимось дуже далеким від її реального життя. Тут все було стерильним, безжиттєвим, наче виставка предметів розкоші. І навіть чудові картини на стінах не могли розтопити холод, яке заповнювали її серце.

— Ну, Рейн, навіщо приїхала? — Френк, склавши руки на грудях, присів у крісло.

— Френку…

Чоловік поглянув на Кейт і шикнув на неї. Рейн, присівши на диван, також склала руки на грудях.