Розділ 1

Жодна частина цієї книги Не може бути скопійована чи опублікована без письмової Згоди автора.

Вийшовши з в’язниці, Рейн загорнулася в куртку й підняла голову. Небо вже почало темніти, хмари швидко скупчувалися, і дівчина важко зітхнула. Незабаром повинна розпочатися гроза, а вона була одягнена лише в легкий светр із капюшоном, шкіряний жакет, затерті джинси, на яких уже залишалися сліди від молі, та старі кросівки. У кишені, окрім довідки про звільнення, не було більше нічого. Добре, що хоча б файл дали. У деяких випадках звільнені могли отримати на виході з в’язниці певну суму грошей, яка була заздалегідь покладена на його рахунку в установі. У результаті, що вона мала? А точніше сказати не мала: ні грошей, ні розуміння, що робити далі, ще й доведеться йти пішки до міста. Дівчина відійшла на кілька кроків й на мить озирнувшись, накинула капюшон й рушила до дороги. Ливень почався вже за кілька хвилин, і Рейн, згорбившись під дощем, який нещадно лив із неба, мов холодні сльози, продовжила свій шлях.

Дощ стукав по асфальту, утворюючи безперервну музику розчарування. Брудні калюжі розливались по узбіччях, поглинаючи кожен крок, який був важким, мов камінь у черевиках. Дощ хльостав по обличчю, вітер рвав волосся, яке стало важким від води, і навіть капюшон не рятував, а дрібні краплини збивались у ледь помітні струмочки на її одязі. Гроза вже гучно гуркотіла над головою, наче сама земля зібрала в собі весь гнів і ось-ось вибухне. І її серце билося в такт із грозою, а кроки, з кожним новим поривом вітру, ставали важчими.

Рейн зупинилася від втоми й підняла голову. Гроза нависала над світом, як темна, зловісна завіса. Блискавиця розрізала темінь, а грім лунав, як гуркіт величезного монстра, який прокидається. Хмари майже стискали її з усіх боків, створюючи відчуття безвиході та безмежної темряви. А місто було далеко. І кожен крок відчувався, як стометрівка.

Рейн від відчаю голосно закричала, і її крик поглинула гроза. Важко зітхнувши, опустила голову й поглянула на свої мокрі кросівки. Істерично розсміявшись, вона пригадала день, коли вперше потрапила за ґрати, і тепер усе це стало частиною її життя. Часами здавалося, що вона вже зовсім інша людина, з іншими мріями та іншими надіями. Але сьогодні, йдучи по мокрій дорозі, дівчина не мала ні мрій, ні надій, лише мету — дійти до міста.

Шлях був пустий. Жодної живої душі на горизонті, тільки її власні кроки й ливень, який тривожив її шкіру, мов холодні пальці. Місто, яке здавалося таким близьким і доступним на карті, тепер виглядало чимось неймовірно далеким. Вона вирішила: потрібно йти до кінця, і якщо треба — йти без відпочинку. Вона намагалася не думати про те, скільки ще кроків залишалося. Тільки крок за кроком, попри відчуття, як холод пробирає до кісток. Однак вона намагалася зберігати рівновагу, навіть коли ноги тремтіли від втоми. І зрештою Рейн ледве могла зрозуміти, чи дійсно рухалася вперед, чи стояла на місці, адже стан її свідомості почав ставати туманним.

І тоді вона побачила його — примарний силует на горизонті. Автомобіль. Спочатку це була просто тінь на дорозі, але потім вона побачила фари, які світили в її бік. Рейн трохи запанікувала. Її інстинкти спрацювали миттєво, але вона вирішила залишити їх на потім. Тепер це було питання вибору — допомога чи небезпека.

Машина наближалася, і її фари засліплювали, мов холодні леза. Рейн помітила, як водій прискорює рух, очевидно, вирішивши, що ця безпомічна фігура — просто ще один мандрівник, який потрапив під грозу. Машина наблизилася, а Рейн на мить зупинилася, намагаючись побачити в ній людину, яку можна було б попросити допомоги. З вікна виглянув чоловік і вигукнув:

— Рейн Матгомері, сідай у салон!

— Звідки ви мене знаєте?! І чому ви хочете мені допомогти?!

— Ронні попрохав тебе забрати!

Рейн зітхнула. Вибір у неї був невеликий, це була єдина можливість вибратися з негоди й дістатися до міста. Вона обійшла автівку й мовчки сіла в салон. Почувши звук заведеного двигуна, відвернулася до вікна. Ронні був братом Кейт, її прийомної матері. Чоловік завжди мав свої плани, і, якщо він послав знайомого забрати її, це означало, що він щось хоче. Відчуття того, що вона була в безпеці, змішалося з незрозумілою тривогою. Ніхто не робить добро без причини, і, навіть якщо Ронні хоч раз намагався бути добрим до неї, завжди залишалося це відчуття, що він хоче щось взамін.

В автомобілі було тепло, однак тіло ще продовжувало гарячково тремтіти. Рейн думала про те, що чекає на неї в місті, про те, як доведеться знову починати з нуля. Це був шлях, на якому не було місця для помилок, і, якби це банально та фальшиво не звучало, Рейн розуміла, що вибір був зроблений і назад не повернешся.

Рейн була дівчинкою, яка втратила все в ранньому віці. Автокатастрофа забрала в неї батьків і сестру й на довгі роки залишила порожнечу в пам’яті. Вона опинилася в школі-інтернаті, де її удочерили Кейт і Френк. Спочатку вони здавалися добрими, турботливими, але із часом Рейн зрозуміла, що її почуттями маніпулюють, а її втрати стали знаряддям у грі. Пам’ять поверталася, і разом з нею поверталися болючі спогади, але це не допомогло знайти спокій. У дев’ятнадцять років, шукаючи хоч якусь опору, вона занурилася в кримінальний світ, як тоді Френк наголошував «родинного бізнесу», де крадіжки та шахрайство стали її способом вижити. Однак під час останньої справи, коли вона викрала дорогоцінні камінці й спробувала обдурити чиновника, її спіймали. Затримання стало кінцем одного етапу й початком іншого — відчуття втрати й зради стали для Рейн її постійними супутниками.