15. Ведмежа послуга

Залишаючи просторий заквітчаний дворик, відчуваю, як гупає у грудях серце. Почуваюся шпигункою з екшену, від якої залежить добробут усього людства. А насправді ж лише планую поглянути, що відбувається у медичному гуртожитку й упевнитися, що Артем щирий з Асею. От тільки як це зробити, окрім того, що крадькома за ним стежити? Хіба лише закинути наживу, тобто змусити його повірити, що я особисто зачарована хлопцем. Звабливо посміхнутися, підморгнути… Або навіть запропонувати усамітнитися, хоча це вже за межами дозволеного. Сподіваюся, що не доведеться вдаватися до радикальних методів перевірки.

А взагалі, чому я настільки напружена? Вечір обіцяє бути веселим. Можливо, завдяки іграм у компанії навіть вдасться трохи розслабитися, бо останнім часом занадто завантажую голову зайвим. Треба собі дозволити хоча б сьогодні відпочити.

Оскільки гуртожиток знаходиться за три зупинки від мого помешкання, доводиться під’їхати на громадському транспорті. Як радила Віка з компанії Артема, купую шоколадку. І чергова, поважна жінка в приталеному халаті, хоч і неохоче, все ж пропускає при вході, швидко ховаючи солодкий подарунок у шухляду стола.

— Одна година! Не більше! — гаркає у спину, коли вже ступаю на сходи.

Доводиться повернутися й судомно кивнути кілька разів. А тоді прудко біжу наверх, сподіваючись, що про мене чергова незабаром забуде.

Шум з кімнати, де відпочивають студенти, чути навіть на сходах між поверхами. Сміх, лайка, дзенькіт пляшок… Навіть доводиться зупинитися біля дверей кімнати, щоб психологічно налаштуватися увійти, адже подібні зустрічі не відвідую навіть зі своїми одногрупниками. Такі тусовки не для мене.

Раптом двері кімнати навстіж відчиняються, й звідти вилітає високий хлопець, якого за рукав тягне дівчина назад у кімнату з криками:

— Я інше загадаю! Чого ти завівся?!

У цей час у кімнаті помічаю дівчат і хлопців, що сидять на ліжках, деякі з них — на підлозі. У кутках кімнати стоять тарілки з чипсами та сухариками, завдяки яким у кімнаті стоїть аромат пікантних спецій. А у декого зі студентів у руках яскраві бляшанки з напоями.

— Олесю? — чую голос Артема, який сидить скраю найближчого ліжка.

Я рада побачити знайоме обличчя. Тим паче це мій об’єкт для стеження.

— Привіт. Мене Віка запросила, — сором’язливо знизую плечима.

— Чиста правда! — вигукує ця дівчина з іншого кінця кімнати. — Нехай Олеся грає з нами!

І оскільки ніхто не висловив протест із цього приводу, сміливіше входжу й сідаю поруч з Артемом, який досі зі здивуванням мене розглядає.

— Олесю, коли ти встигла потоваришувати з Вікою?

— А все тобі треба знати! — зазираю в його карі очі, люб’язно усміхаючись. — Краще розкажи, що тут відбувається?

Хлопець моєї подруги пояснює правила гри, де одному гравцеві загадують слово, а інші мають його відгадати лише за жестами та мімікою. Виявляється, тому обуреному, що вилетів з кімнати, дівчина загадала “трансгендер”. І тепер зрозуміло, чому всі з нього реготали так, що на сходах було чутно.

Коли приходить моя черга показувати, понурий парубок загадує слово “спокуса”. І з першої ж хвилини, коли почала корчити звабницю, щоки палають вогнем. Вже й ніжку висовую, ковзнувши нею пальчиком, і уподібнююся стриптизерці, використовуючи стілець як пілон, а все лунає, як не “повія”, то ще щось порочне, від чого почуваюся вульгарною до кінчиків волосся. Якби лише Ася знала, на які жертви йду заради неї. Такого сорому ще в житті не відчувала. Але з іншого боку, загадане слово було на руку, оскільки маю можливість стріляти звабливими поглядами в Артема й стежити за його реакцією. А він лише регоче та плескає в долоні, цим мало чим виділяючись серед інших хлопців. От якби можна було закинути масштабнішу провокацію… А до речі, а що мені заважає?

Підходжу до хлопця Асі й налягаю на його плече, схиляючись до вуха й удаючи, що звабливо щось шепочу.

— Спокуса! — нарешті вигукує хтось із дівчат.

І мені, дякувати богу, доводиться з полегшенням видихнути й на жартівливий манер загадати наступній жертві "овуляцію".

Коли сідаю знову біля Артема, він підсовує до мене чіпси з сирним смаком.

— І як я міг не вгадати "спокусу"? Ти гарно показувала, Олесю!

— Старалася, як могла.

— А ти краще з цим хлопцем легше! У нього дівчина є! — несподівано хтось вигукує дівочим голосом із юрби.

Це змушує повернутися й помічаю на ліжку дівчину з рудим волоссям. Вона чомусь пильно вивчає мене. І в її погляді помічаю щось недобре. Чи то осуд, чи злобу… Але не ревність. І навіть добре, що є ті, хто не підпускає до Артема. Це наштовхує на думки, що Ася в гарних стосунках із друзями Артема.

— Знаю, що він у вас не одинак, — розвіюю напругу. — Це лише дружні жарти.

— Жарти жартами, а мені час йти, — несподівано каже мені Артем так, щоб ніхто не чув. — Радий був побачитися, Олесю. Передавай Асі вітання.

— А ти вже йдеш? — спостерігаю, як хлопець підіймається, від чого його ланцюжок на штанах колихається.

— Маю ще деякі плани на сьогодні. Можливо, пізніше ще до вас забіжу. Ти до кінця тут зависатимеш?

— Не знаю… — відповідаю розгублено.

— Не раджу затримуватися. Якщо комендантка побачить чужого на території… Не думаю, що тобі потрібні проблеми.

Не прощаючись ні з ким, окрім мене, Артем іде на вихід. Однак на нього одразу звертають увагу хлопці й вирішують, що той іде палити, тому рушають слідом. Починається гамір. Зрештою у кімнаті залишається лише три дівчини, серед яких та, яка акцентувала, що Артем має дівчину. І навіть добре, що в мене випала нагода з нею поспілкуватися. Певно, це подруга Асі. Зараз дізнаюся напевно.

Підсідаю ближче до дівочої компанії й, поправляючи комбінезон на стегнах, наче випадково, питаю дівчину з рудим волоссям:

— Ти товаришуєш з Настею, так?

У кімнаті тихо, тож моє питання прозвучало досить чітко. Лише тепер помічаю, наскільки навколо брудно. На підлозі одиничні сухарики, на полицях — пил, а стіл увесь у крихтах.