14. Екскурс від подруги

Навчальний день починається з заняття з педагогіки, де викладач розповідає про сучасні методи викладання, а я конспектую кожнісіньке слово, оскільки в майбутньому бачу себе прогресивною викладачкою, яка завжди буде на хвилі зі студентами. Лише хвилююся, щоб м’якість характеру не заважала підтримувати дисципліну.  

Далі доводиться відвідувати занудні семінари, під час яких затерпають ноги. А наостанок мою групу чекає ділова англійська, де викладачка нагадує, що я зобов’язалася взяти участь у проєкті, завдяки якому спілкуватимусь двічі на тиждень із корінними англійцями. От тільки тепер я не впевнена, що знайду для цього час, оскільки нова робота вносить корективи в моє життя. Втім, про це поки що не повідомляю Марії Анатоліївні, адже свято вірю, що якимось фантастичним чином знайду час для всіх своїх справ. Тим паче участь у подібних проєктах позитивно впливає на оцінки загалом і може врятувати річну оцінку з методології.  

Після навчального дня я опиняюся на роздоріжжі, коли треба прийняти рішення, на що витратити час до вечора. Адже коли смеркатиметься вже запланувала навідатися в гуртожиток, що стане несподіванкою для Артема. А зараз, хоч і маю величезне бажання побачити Максима, розумію, що відповідальність за дитину, яка відзавтра ляже на мої плечі, сильно лякає, оскільки дійсно мало знаю про дітей. Через це рушаю до бібліотеки, де знаходжу лише старі пошарпані книжки, які навіть старші за мене. Проте все одно їх оформляю на своє ім’я. А тоді ще в крамничці неподалік купую великий посібник відомого педіатра Долмачевського, знаного завдяки телевізійній передачі про малят. І завалившись із книгами до квартири, де Ася майже закінчила пазл на морську тематику, берусь нашвидкуруч смажити млинці, одночасно читаючи матеріал про основні потреби немовлят.  

Ася входить на кухню на смачний запах і ставить чайник, передчуваючи, що от-от сядемо обідати. Весь час мовчки сканує мене поглядом, аж поки не піднімаю на неї очі.  

— Що?  

— Про дітей читаєш? — заглядає в книгу, заново заколюючи чуб наверх.  

— Читаю. У мене ж завтра перший робочий день. О, до речі, треба білети до Градська придбати!  

Відкладаю книгу й хапаю зі столу телефон. А вже через мить відчувається запах гару. Бідний мій млинець. Доводиться перевернути пательню над смітником і залити в неї нове тісто, щоб смажити знову. Лише після цього швидко купую білет.  

— Ти не розповіла про останню поїздку в Градськ, — нагадує Ася, спостерігаючи, як я розриваюся між усіма справами одночасно.  

Ми з подругою постійно обговорюємо все, що трапляється з кожною з нас. Це вже давно стало традицією. Деякою мірою навіть стали психологинями одна для одної. І це ще одна причина, чому я ціную дружбу з цією дівчиною.  

— Чому лише тепер вирішила запитати? Ми в університеті бачилися, — дивуюся її несподіваній допитливості.  

— Бо там багато вух і носів, які пхаються, куди не треба. Ще й ти постійно про науку думаєш. Через слово мене чуєш. Не уявляю, як взагалі тепер плануєш одночасно вчитися та працювати нянею. Особисто мене нічого в цьому житті не змусило б поєднувати марне з виснажливим.  

Опускаю голову й беззвучно сміюся. Асі, яка ніколи не знала фінансової потреби, мене не зрозуміти. Навіть пояснювати немає сенсу.  

— У тебе інші обставини, — лише коротко констатую.  

На це подруга фиркає й голосно видає:  

— Та я краще б заможного кавалера надибала, щоб лише не працювати!  

— Де? — питаю, аж схиляючись від сміху, адже цій білявці досі не щастило у любовних справах.  

Вона знову фиркає мені у відповідь, цього разу як добра коняка:  

— Ті олігархи всюди! Лише треба очі розплющити! — змахує рукою. — Просто я шукаю хлопця для душі, тому досі не вийшла заміж. Виключно через це! — акцентує, підіймаючи вказівний палець.  

Не сперечаюся, щоб не занижувати самооцінку подруги. Взагалі вона вродлива обличчям блакитноока дівчина, яку важко назвати страшком. Але за статурою міцна й на солодощі часто налягає, тож окружність талії та стегон не відповідає модельним параметрам. Зате Ася кмітлива та амбіційна, що дозволяє їй стати душею будь-якої компанії. І саме завдяки відкритості дівчині вдається привертати увагу хлопців. От тільки трапляються їй лише бовдури, чесне слово. Є надія, що хоч Артем виявиться гідним парубком, але перевірити його все-таки варто.  

Обідаючи, розгортаю книгу, щоб продовжити читання, але Ася знову нагадує:  

— Ти не розповіла, як пройшла зустріч із Нестором.

На це важко зітхаю. Відколи дізнаюся, що цей чоловік має покровительку, відганяю всі думки про фінансового директора “Континентал КРТ”. От тільки згадки про нього все одно гріють душу. Є бажання знову побачитися, поговорити. Хай немає тем для бесіди, але я готова слухати приємний баритон годинами й сподіватися, що мій чоловік буде схожим на Нестора. Можливо, це навіть буде Максим, хоча поки що жодних подібностей між ними двома не помічаю.  

— Він одружений, Асю, — повідомляю з нещасним виглядом, який видає засмучення.  

— Боже мій! — піднімається подруга. — Оце новина! Чому ж погоджуєшся працювати нянею?  

Ася дістає з полиці збиті вершки з полуничним смаком і уподібнює млинець до торта.  

— Не змогла відмовити. Спочатку його дружина Діна накинулася, бо їй терміново потрібна няня, а тоді ще й Нестор особисто попросив сидіти з малечею.  

— І ти розм’якнула. Зрозуміло. І все ж! На що тепер розраховуєш? — Ася схиляється до мене й шепоче: — Хочеш його дружину… посунути?  

— Ні! Ти що?! Асю, я б ніколи… нізащо… Тим паче ти не бачила, яка його Діна красуня.  

— Ти теж не виродок, — хмикає подруга, яка вміє влучно дібрати слово, розвіюючи напруження.  

— Це гріх.  

— Олесю, а ти дуже праведна? — хихоче співбесідниця, яка, звісно, всього лише жартує.  

— Не смішно, Асю. Насправді я погоджуюся, бо ті люди запропонували гарну платню, а ще дитинча сподобалося. Така мила дівчинка. Ти б бачила! — обіймаю себе за плечі.