6. Важка розмова

Після того як дізналася ім’я свого героя сновидіння, мій настрій нічого не могло зіпсувати. Навіть “улюблена” викладачка Мефодіївна, яка нагримала за те, що я витріщалася у телефон. У цей час шукала, як найдешевше дістатися до Градська. Думки про це запалювали на серці тисячі вогників, які дарували тепло, і вже й не вистачало терпіння, кортіло негайно вирушити в місто-мільйонник і знайти чоловіка, що запав у душу.

З іншого боку, Ася мала рацію, коли стверджувала, що навряд чи Нестор — неодружений чоловік. Тим більше він помітна персона й обіймає солідну посаду. Розумію, що навіть при зустрічі не матимемо про що поговорити, якщо ще взагалі вдасться побачитися. Не скажу ж, що була його дружиною уві сні! Краще завбачливо придумати привід для розмови. А оскільки планую до нього заявитися на роботу, то можу попросити дати інтерв’ю, ніби я — журналістка, або удати, що маю якусь ділову пропозицію. От тільки обидва варіанти здаються провальними. Але я не втрачаю надію, що щось вигадаю на місці. Головне — побачити Нестора, щоб або переконатися, що наснився не він, а якщо він, то це була якась безглузда випадковість, або... Заплющую очі й на вустах застигає усмішка. Коли навіть лише думаю, що можу сподобатися цьому діловому чоловікові, відчуваю внутрішній трепет і хочеться застогнати від насолоди.

— Підгірна! — знову звертає на мене увагу викладачка методології.

Я щойно онлайн придбати квитки на потяг. На завтра. Тепер підіймаю голову до Мефодіївни, яка сьогодні прийшла з зачіскою-клумбою, і дивлюся на неї щенячими очима. Знаю, що винна. Розумію, що її предмету маю віддаватися цілком, бо є ризик, що нестерпна викладачка зіпсує середній бал, але пересилити своє его не вдається.

— Пробачте, — винувато вичавлюю.

Вже слухала б нотацію, але, на щастя, пара закінчилася. 

Одразу почалося метушіння в аудиторії, і це врятувало мене від суворої викладачки. А тільки виходжу з навчального корпусу, роздається телефонний дзвінок. І хоч не маю сумніву, що це Макс, все ж не вгадую. Дзвонить його старша сестра Таня — досить говірлива молода жінка, яка має чоловіка й виховує трирічного сина. І хоч вона — привітна людина, її дзвінкам я ніколи не рада, бо та телефонує, лише коли якось хоче вплинути на свого брата.

— Так, — без грама радості промовляю.

— Привіт, Олесю. Ти чула новину? Макс на роботу влаштувався! — голосно повідомляє.

І от нащо він їй сказав? Краще б хоч інколи батькам дзвонив, бо ті часто про сина все дізнаються від Тані. Чомусь у Макса слабкий зв’язок з усіма найближчими родичами, окрім сестри. А оскільки мати й тато Максима живуть у селі, досить далеко від Ланова, то бачитися можливість випадає не часто.

— Знаю, — зізнаюся. — Вантажником.

— Ще й вантажником?! Розумієш, що це означає? Що він не матиме ні часу на навчання, ні сил. І, до речі, на тебе теж! — влучно озвучує мої побоювання.

— Думаєш, я в захваті від цього? Але що можу зробити? Тим більше, що він хоче заробляти — це не так уже й погано для хлопця.

— О-ле-сю! Йому потрібна нормальна робота, а її отримає, коли отримає диплом. І так, ти можеш на нього впливати. Він же кохає тебе, чи як?

— Так. Але ж...

— Будь ласка, спробуй його відмовити від ідеї влаштуватися на роботу. Він вже й без того не встигає відробляти пропуски через свої нікому не потрібні репетиції, а тепер ще й робота замінить ваші зустрічі. Ми на одному боці, Олесю. Зрозумій, я не хочу, щоб він усе життя працював вантажником, а так станеться, якщо зараз не втрутимося.

— Не знаю, Таню...

— Мій брат не дурний, але інколи його треба направляти, бо інакше...

— Гаразд, я поговорю з ним, — таки здаюся. — Обіцяю.

— Дякую, Олесю. Я не сумнівалася в тобі, — голос Тані стає менш нервовим.

Вона щиро хвилюється за брата. Не раз допомагала у скрутну мить, і Макс це цінує. Але при цьому до порад сестри ніколи не прислухається, тому вона завжди робить ставку на мене. А оскільки Таня своїми порадами “помістила” свого чоловіка на гарну посаду й сама непогано крутиться — вдало влаштувалася адміністраторкою, не бачу приводу вважати її дурною жінкою. Прагматизм — її сильна сторона.

Слова про те, що Макс замінить “нас” роботою, вкололи, хоча я й сама підозрювала, що так станеться. І хоч не планувала сьогодні бачитися зі своїм хлопцем, розмова з його сестрою спонукає набрати свого милого.

— Привіт. Як справи? — одразу питаю, коли чую його швидке “так”.

— Вперше тренуємося у новій студії. Хлопці просто в захваті. Величезне приміщення. Ще й можна так налаштувати світло, що почуваєшся, ніби знаходишся на великій сцені! — натхненно розповідає Макс.

— А гроші? Ти ж лише влаштувався на роботу, — з тривогою питаю.

— Поки що наш соліст Влад за мене закинув, але я віддам. Сьогодні зранку вже був перший робочий день, тож усе за планом.

Про навчання не питаю. Зрозуміло, що він в університеті не був.

— А ти не стомився?

— Коли знаєш, заради чого працюєш, втоми не відчуваєш. А ти як, Олесю? Пробач, що вчора не зателефонував. Ми цілий вечір вирішували щодо студії.

На мить задумуюся. Зараз недоречно відмовляти Макса від роботи, тож доведеться трохи відкласти.

— У мене все добре. А можна до тебе прийти? Поглянути, де граєте, або навіть послухати.

— Чудова ідея! Адресу напишу повідомленням. Тільки не обіцяю, що зможу приділяти тобі багато уваги.

— Я розумію. Чекай за пів години.

Вимикаю з’єднання й прикладаю мобільний до вуст, роздумуючи, як обговорити з Максом про заплановане. У нього все так гарно складається зі студією та роботою. Навіть почуваюся ворогом, маючи намір втручатися. Але як щодо наших стосунків? Хіба це не важливо? Наскільки б Макс не був упевнений, що встигатиме всюди — це не так. Щось таки доведеться викреслити з життя, і я не хочу, щоб це були наші стосунки, які зараз активно розвиваються. Розвивалися! Тепер уже не знаю, чи це так…