3. “Це точно він!”

З першим кроком у квартиру вдихаю на повні груди запах м’яти, яким все навколо просякнуто. На кухні натрапляю на білявку Асю, яка обклалася солодощами й безбожно їх трощить під якесь скандальне ток-шоу.

— О, нове відправлення прийшло? — цікавлюся.

Її батьки перебралися за океан, де непогано влаштувалися, відкривши свій магазин. Тепер Асю часто тішать солоденьким. І, звісно, подрузі не треба думати, чим платити за навчання. Крім цього, вона може собі дозволити харчуватися в кафе.

А от у мене ситуація зовсім інша. Батьки — прості люди з провінції, ледь накопичили грошей, щоб оплатити перший рік навчання, а далі сказали: «Сама, люба. Сама». Тож із другого курсу довелося працювати офіціанткою в передмісті нашого Ланова. Лише нещодавно те кафе збанкрутувало, тож тепер я залишилася без роботи.

Ася виструнчує спину, зиркнувши на мене.

— Так, сьогодні у нас знову солодкий бенкет! Приєднуйся!

Морщу носа, хоча зазвичай радісно приймаю подібні пропозиції щедрої подруги.

— Краще приляжу. Настрою немає.

— Мефодіївна зіпсувала?

— Ні-і… — протягую.

І тільки хочу бовкнути про істинну причину смутку, як прикушую язика, згадавши, що зранку Ася дивилася на мене, як на дивачку. Отже, вона мене все одно не зрозуміє.

— І-і… — подруга тисне поглядом, навіть трохи привстає. — Олесю, ще не було, щоб ти від смачненького відмовилася. Невже причина — той безглуздий сон?

— Він не безглуздий! — видаю себе.

Ася знову сідає на стілець, цокаючи язиком.

— От чудна!

— Просто… — все ж сідаю поруч і дістаю шоколадну з лимонною начинкою вафлю, якою наче заїдаю тривогу. — Річ не в самому сні, а в тому, що він змусив мене зрозуміти, чого потребую. До цього я вчилася, мала впевненість, що, як отримаю диплом, працюватиму в якійсь школі — і все. Біла стіна. А тепер понад усе мрію зустріти свою людину. З нею будувати стосунки, пізніше — сім’ю. Розумієш?

— А Макс? На нього ти мала інші плани?

— Цією людиною може бути й він, але... мій теперішній хлопець зовсім не збігається з типажом чоловіка, що наснився. Зовсім!

— То кинь свого бойфренда! А заразом і навчання! — саркастично посміхається Ася.

Закочую очі й підіймаюся, щоб піти, але подруга ловить мене за руку й повертає на місце.

— Пробач! Розкажи свій сон у деталях. Цікаво послухати аж до запаморочення, правда, — кладе руку на груди.

І я розповідаю, знову занурюючись у той стан цілковитого щастя з рідними людьми. При цьому усмішка розходиться до вух, чесне слово! А на душі аж лоскітно від фантазій.

— М-м-м… — на кінець видає Ася, яка теж замріялась. — Навіть заздрю тобі. А мені знаєш, що нещодавно наснилося? Як козла доїла!

Зсуваю брови й скептично пирскаю:

— Козла?! Можливо, козу?

— Якби ж то… — регоче Ася. — Бог з тим козлом! Ти ось що: такого хлопця, як Макс, не квапся викреслювати з життя. За ним всі дівчата з курсу заглядають, заздрять тобі. А він, до речі, — не казанова. Творча душа, романтик...

— З останнім можу посперечатися.

— І все ж!

Важко зітхаю.

— Нікого я не викреслюю, Асю. Можливо, висплюся й мене відпустить? Зараз перевіримо!

Рушаю в кімнату, переодягаюся в білий костюм з принтом “лапаті хмаринки” й поринаю під прохолодну ковдру, що нагадує обійми. Обійми чоловіка зі сну. А щоб його…!

***

Прокидаюся зі сходом сонця. Вище на небі, де ніч ще не відступила, можна розгледіти блакитні відтінки, але на горизонті, де сонце підіймається, з’являються золотаві та оранжеві кольори, що створюють відчуття тепла.

Спостерігаючи з вікна за цією красою, зосереджуюся на своїх таємних і явних бажаннях. Розумію, що сьогодні моє мислення й світогляд нічим не відрізняються від вчорашнього. Так само болісно усвідомлювати, що сновидіння — лише фікція, яка може не набути матеріального прояву.

Зате контрастний душ і підготовка до пар непогано відвертають від роздумів, а п’ять пар доводять до втоми, завдяки чому я лише сподіваюся якомога швидше потрапити до квартири й посмакувати солодощами, що залишилися після вчорашнього “бенкету”.

Коли рушаю до виходу з корпусу, відчувається вібрація в кишені. Телефонує Максим.

— Привіт, Олесю.

— Привіт. Мабуть, хочеш сказати, що наша прогулянка скасовується? — висуваю підозру. Чомусь насправді цього хочу.

— Ні, я ж обіцяв тобі!

— Тоді зустрінемося ввечері?

— Довго чекати. До речі, заюсику, я зараз в універі, — каже, наче це подвиг. — І хоча сподівався, що вже звільнюся до цього часу, доведеться затриматися ще на пів години. Зачекаєш?

Люб'язний тон Максима підкупляє, а його університет, до речі, знаходиться недалеко — на сусідній вулиці.

— Гаразд. Тільки не барись.