1. Перевернутий світ

Олеся

Проводжу гостей після святкування дня народження улюбленої донечки Емми, якій сьогодні виповнився рік, і, відчуваючи приємну втому, повертаюся у вітальню до своїх рідних — крихітки та чоловіка. Однак дорогою мій намір перебиває голос з кухні.

— Я перепрошую… Маєте змогу підійти? — через шум води чую, як до мене звертається домашня робітниця, яка саме миє посуд.

Схиляюся на одвірок дверей кухні й допитливо зазираю на неї.

— Слухаю.

— Олесю Вікторівно, мені потрібно ще пів години, щоб закінчити з прибиранням. Чи можна сьогодні піти раніше?

— Звісно! Я уявляю, як ви втомилися. До речі, гості в захваті від частування. Тож за це вам вдячна.

Жінка з м’якими рисами обличчя усміхається, дякує й обіцяє зачинити двері своїм ключем, щоб не турбувати, після чого знову береться за чергову тарілку. А я, прискорюючись, рушаю до вітальні, де чоловік самотужки забавляє дитину. І оскільки не чую дитячих капризів, йому це непогано вдається.

— Невже заснула? — питаю, як тільки виринаю у вітальні.

Коханий у цей час стоїть з нашою дівчинкою на руках біля вікна й ніжко погладжує спинку. Її голівка — на його плечі, де зім’явся у складки піджак, утворивши “подушечку”.

— Майже, — тихо чую у відповідь.

Тоді чоловік повільно підходить до ліжка й обережно кладе на покривало сонну доньку, яка тепер розфокусовано розглядається навколо. Але як тільки лягаю біля неї, цілую у лобик й долонею ніжно проводжу світлим пухнастеньким волоссячком, блакитні оченятка зосереджуються на мені, рученята хапають за комір сукні, й метушіння припиняється. 

З матір’ю дитина завжди почувається в безпеці. Легше засинає, швидко заспокоюється. І завдяки цьому відчуваєш власну значущість більш, ніж будь-коли. Розумієш, заради чого живеш, точніше, заради кого. Почуваєшся потрібною, важливою. І життя наливається сенсом.

Схиляюсь до Емми й цілую носик “кнопочку”. У цей час татусь не відмовляє собі лягти з іншого боку від дитини, приєднуючись до нас.

— Здається, сьогодні все пройшло чудово. Гості задоволені. А у нашої маленької тепер цілий вагон нових іграшок, хоча й старі вже немає куди класти, — сміючись, каже він.

 Кладу голову на згин ліктя. Тепер погляд спрямовую до коханого. 

— У такому великому будинку знайдеться місце для всього. Тим паче я завбачливо подумала про це наперед і замовила нову шафу для дитячої кімнати. 

— Що б я без тебе робив…

Розглядаю його задоволене обличчя. Глибоко посаджені темно-карі очі. Широкі брови. Виступаючий ніс. Високі вилиці. Чітку лінію виразної щелепи. Щетину, яка неабияк личить. І каштанове волосся, що зачесане назад. Мені подобається все у цьому чоловікові. Кохання до нього наповнює теплом, яке розливається в мені кожного разу, коли він розніжує своєю увагою. І те, як він дивиться на мене зараз, з ласкою та навіть гордістю, що має саме таку дружину, як я, розбурхує бажання притиснутися до його теплих грудей, дозволивши себе пригорнути. Але нехай спочатку крихітка засне. Бо найменший рух лиш збентежить дитя.

Отак лежимо, заглядаючи одне одному в очі, поки Емма остаточно не засинає. За цей час вкотре усвідомлюю, наскільки почуваюся щасливою і як мама, і як дружина. 

Раптом чується скрипіння дверей, що змушує мого коханого підійняти голову й заглянути до входу.

— Я відпустила нашу робітницю раніше, — пояснюю. — Вона теж сьогодні втомилася. Нехай відпочине.

— Це й на краще. Тепер можемо провести час удвох.

Моє обличчя пашіє кожного разу, коли чую ці слова, наче вперше.

— Так… Я чекала цього, — щиро зізнаюся. — Понад усе хочу тебе обійняти. Але, можливо, спочатку варто перенести Емму у ліжечко?

— Ні. Розбудимо. Нехай поки спить на цьому дивані, все одно вона ще прокидатиметься вночі. Обгороджу її бортиками зі скручених рушників, як ти інколи це робиш. Підходить?

Усміхаюся.

— Ти завжди через це з мене сміявся.

— Так, але це досить креативне рішення. Зізнаюсь, — демонструє долоні піднятих рук.

Ще раз проводжу поглядом по моїй любій донечці. Найсолодшій, наймилішій, найпахучішій… Найкращій у світі! Обережно пролажу кішечкою біля її ніжок до коханого чоловіка й нарешті притискаюсь губами до його щоки, при цьому машинально розпилюючи верхні ґудзики на сорочці, що вигідно обтискає рельєфи чоловічого тіла. Неймовірна спокуса…

— Добре, мій завзятий будівнику. Споруди фортецю навколо Емми, а я поки прийму контрастний душ, щоб розігнати втому.

— Чекатиму у спальні, — він повертається до мене обличчям й ловить мої губи своїми. — Або приєднаюсь до тебе, якщо затримаєшся.

Доводиться докласти зусиль, щоб уникнути солодкого полону. А коли встаю на ноги, увагу привертає цокання годинника, алюмінієва рамка якого обрамлює циферблат. Чорні тонкі стрілки на пастельному тлі показують двадцять першу годину. Цей час викликає збентеження, яке порушує відчуття внутрішньої гармонії.