13

Він навіснів.

Топитися. Забрати у себе життя. Чому? Бо переспала з чоловіком, якого не хотіла. Хіба, через таке вкорочують віку?

Натан ставив собі питання і сам же давав на них відповідь, при цім не забуваючи міцно тримати руку Ангеліни й волочити від берега. У кросівки забивався пісок. Мокрий одяг неприємно липнув до тіла, неначе суперклей, яким інколи з необережності можна склеїти пальці, а потім віддирати зі шкірою.

- Пусти! – Ангеліна смикнула руку, але він не похитнувся. Мов скеля. А вона хвиля. Б’ється, бореться, хоче пробити, та все марно – одвічний велет беріг кордони суші. 

Отак і Натан – беріг її кордони, щоб знову не виловлювати з моря.

- Нащо?! – гаркнув, не озираючись. – Знову підеш топитися? Махав я у воду ще раз лізти.

- Я не топилася! – але протест було відхилено.

- Ага! Полізла в крижану воду порибалити.

- А де ти тут узявся? – захекалася, ледве встигаючи за його широкими кроками.

- Безсоння замучило.

- Може, совість?

- Кому що болить, - він шарпонув її руку, перехоплюючи міцніше. Долоні були слизькими, а за тим постійно розмикалися. – Хутчій перебирай ногами, а то вмреш від переохолодження, як не вийшло втопитися.

Ангеліна й спробувала хутчій, бо ж ранок зовсім не літній, однак спіткнулася й мало не зарила носом в  пісок. А Натан йшов собі далі, ніби нічого не сталося. Її і вкурвило. Заартачилася. Вперла п’ятки в пісок, з усієї сили смикнувши руку Натана на себе. Від злості навіть тепліше стало. І не лишень тіло зігрілася, а й душа.

Не чекаючи подібної спотикачки, він втратив рівновагу й почав валитися на дівчину. Цього вона не передбачила. І Натан вкотре придавив її собою. Ніби два слизняки, вони завовтузилися в піску, начіплявши на себе, як ялинка новорічних прикрас.

- Що ти робиш?! – Натан хутко зорієнтувався й скочив на ноги.

- Не треба мене волочити, я не шматка!

- Хто?!

- Ніхто!

Спнувшись і собі на ноги, Ангеліна спробувала обійти його та рвонути додому. Майже вдалося, але він був спритніший.

- Куди?! – Натан устиг вхопити її за плече, що дозволило перехопити руку.

- На кудикіну гору!

- Е, ні! Додому!

Його починало дратувати все. Холод, пісок, мокрий одяг і Ангеліна. Крім того, чудово засвоїв правило – якщо не вдається посунути гору, її завжди можна обійти. Короткий шлях – не запорука успіху справи. А йому кортіло зігрітися. 

Ось тому, довго не мізкуючи над вибриками дівчини, він закинув її, як мішок з половою на плече. Ноги вгрузли в піску. Вона заверещала. Брикалася. Отримала ляпас по сраці. Легкий, але звук вражав. Ангеліна залементувала ще дужче. 

Він не мав сумніву, що перебудила весь квартал. Та поки людиська допетрають в чім річ і хто верещить, вони будуть вдома. До того ж, Натану не звикати до великогабаритного вантажу. Роки тяжкої праці в порту добряче загартувати не тільки тіло, а й дух. Як би вона не викручувалася, він був сильніший. А ще злий. І не стільки на неї, як на свій страх, коли втямив, що вона прийшла за смертю. З такими речами дуже небезпечно загравати, бо все має ціну, а життя – то найвища цінність, щоб так безрозсудно його вкоротити.

На асфальті, який прийшов на зміну грузькому піску, діло пішло швидше. Буквально за кілька хвилинок Натан уже заносив дівчину в дім. Вона притихла. Вибилася з сил. З рота уже не лилося чортзна-що, на кшталт «Батяр! Бахур! Бельбас! Бурмило!» І все на Б. Чогось це подивувало його. Забагато літери Б назбирувалося. Якась знакова вона. Проте, це не завадило йому занести Ангеліну у ванну, яка розміщувалася через коридор від кухні.

На перший погляд в будинку нічого не змінилося. Але лишень на перший. Він не сумнівався, що змін повно, бо нарешті його матері ніхто не вказував що і як робити у власній оселі. А гроші були, адже батько потурбувався про добробут своєї любої дружини.

Принаймні, душова кабіна залишилася все та ж. Матове скло з шерехуватою поверхнею, що ускладнювало миття, і давало Фріді причину колупнути Аніку за нехлюйство. Мильні розводи з тієї поверхні було вивести практично неможливо. 

Поставивши Ангеліну на долівку кабінки, він і собі заліз, прикриваючи дверцята. Вони погано піддавалися натиску, але однаково здалися. Натан був годний виламати їх, настільки змерз.

- Що ти робиш? – Ангеліна сіпнулася назад, коли він навис над нею, здіймаючи руки догори.

- Гріюся.

Хлинула вода. Дівчина скрикнула й мимоволі вклепалася в Натана. З ляку відскочила назад, але вода уже бігла тепла, набираючи температуру з кожною секундою. 

Натан почав стягувати із себе одяг, притому намагаючись підставити тіло теплим струменям. Ангеліна ж навпаки втискалася в стінку, бо він втискався в неї. Тільки йому було байдуже. Роздягнувся до трусів. Топтався ногами по брудному одягу, гадаючи, чи запропонувати і їй роздягнутися. Вмить відкинув ідею. Погана. Вона подумала б, що він на щось натякає, а хотілося просто зігрітися. Навіть обернувся спиною до неї, щоб оборонити себе від дурних дум. Правда, за кілька секунд повернувся назад, додаючи ще градусів. 

Ангеліна стояла до нього спиною. В піжамі.

«Ну і стій», - бренькнув сам собі зневажливо. 

На жаль, спокійно зігрітися не вдалося. Вона скрикнула. Натан обернувся й спантеличено вигнув брову, мовляв, що знову.

- Гаряче! – Ангеліна спробувала відсунутися від струменів подалі, а для цього потрібно було обійти його по периметру кабінки. Для двох тут було таки тіснувато.