12

Світанок зачинався мляво. Геть неохоче, ніби відчував, що осінь вже на календарі і  нахабно клюнула літечко в тім’ячко, щоб більше не розкошувало. Хоча, Натану Одеса подобалася восени значно більше. Особливо оксамитовий сезон, коли море не надто холодне, а до берега не пристають водорості. Він дуже любив море.

В дитинстві не вилазив з води, адже від будинку до морської глибини усього рукою подати. Кілька хвилин  і на місці. Тато навчив плавати, і на велосипеді їздити, і авто водити. Натан ріс в любові. Утім, старшаючи, почав помічати, що їхня, начебто, ідеальна родина далека від того, аби бути прикладом для когось. Тато виявився мамкиним синочком, який не міг сепаруватися від владної Фріди навіть коли створив власну сім’ю, а мама, не витримавши тиску свекрухи й безхребетності батька – знайшла коханця.

Лиш Фріда вдавала, начебто усе добре. Він ніколи не називав її бабусею, бо вона не любила. Однак, любила вихвалятися своїм знайомим ним, його успіхами та досягненнями. Дарма, що то було радше заслугою матері, яка невтомно сиділа разом з ним над уроками, тягала по гуртках, змушувала дотримуватися порядку. Багато років матір асоціювалася у нього зі зрадою. Бо це ж вона зрадила батькові, їхній чудовій родині, привівши в дім коханця. Він застав їх у вітальні на дивані. Повернувся з пар раніше, аніж зазвичай, бо лекцію відмінили. Викладач захворів.

Коханець мало не летів з балкону. А віра Натана у родинне вогнище розбилася, бо матір його не вберегла. Багато років він мовчав. Не розказав батьку, що побачив і хто насправді його дружина, просто покинув університет і влаштувався вантажником в порт. З дому також пішов.

Фріда скаженіла. Не розуміла його вчинку. Спочатку намагалася з’ясувати в чім річ, а потім почала погрожувати, що позбавить спадку, якщо він не вгамується. На диво, втрутився батько, який чи не вперше наважився заперечити своїй владній матері, повністю прийнявши сторону сина. Скандал був феноменальний. А матір мовчала. Просто не втручалася. Їхнє життя котилося під укіс, вона ж боялася, що назавжди затаврується зрадою. Власне, так і сталося. Їхня ідеальна родина потроху перетворилася на побоїще, а головний генерал зліг з інсультом після того, як батька Натана зачавило контейнером в порту. Фріду до смерті доглянула Аніка. Ненависна  і нелюба невістка.

Сьогодні ж ця жінка розповіла йому неймовірну історію збігів долі. Однак Натан мало в те вірив. Просто диво якесь, що дівчина, яка прокинулася з ним в ліжку виявилася знайомою матері. Визначення «знайома» не дуже сподобалося Натану. Згадуючи з яким трепетом матір розповідала про неї, закрадалася думка, що там присутня незрозуміла прив’язаність. Можливо, залежність. Певно, Аніка знайшла кого любити, навіяла собі образ молодості, коли сама вперше приїхала до Одеси, і прикипіла до чужої людини. Він вірив матері. Вона не вміла лукавити. Зовсім. Тому постійно потерпала від нападок Фріди, бо й захищатися також не вміла.

А от її нова знайома цілком. Олесь розповідав, що вона з порогу вимагала гарної зарплати і режимного робочого дня. Та попри це сподобалася йому. До того ж, виявилося, що її попередник Денис, абсолютно не злукавив, коли охарактеризував як гарного спеціаліста. Олесь був у захваті. Власне, весь відділ бухгалтерії також, особливо Марта Ничипорівна, яка співала безкінечні оди кмітливості Ліни. Мабуть, це стало поштовхом, аби запросити її на побачення, а не просто віддати браслет. Натанові кортіло перевірити, чи насправді вона настільки класна, як розповідають всі інші. А ще його цікавили підвіски на браслеті. Особливо, літера Б, бо з ангелом та крилами було більш-менш зрозуміло.

Ангеліна – ангел.

Ангелу потрібні крила.

І літера Б.

Правда, мозолячи перші паростки світанку, сяйнула думка, що Б означає Богдан. Вона кликала його вночі, називала так Натана. Він би збрехав собі, якби сказав, що побідне його зовсім не зачіпало. Подумаєш, кохався з дівчиною, а вона називала його ім’ям іншого чоловіка.  Хіба, це бісило його чоловіче его? Дратувало? Зовсім, ні. А стояв під будинком матері, тому що сон не йшов. І сумління не мучить, бо все сталося за спільної згоди. Власне, Ангеліна почала перша, коли притулилася дупцею тісненько. Дурман підіграв емоціям, і все сталося саме собою.

Як і та хвіртка, що раптово відкинула металеву стулку у світанковій непередбачуваності, випускаючи зі своїх лабет худорляву дівчину. Натан й не помітив би, але хвіртка скрипіла. Звук різонув по вухах. Перебуваючи в кайданках дрімоти, скрип цідився, як парке молоко в банку.

Натан розплющив очі. Мусив кілька разів кліпнути, аби впевнитися, що бачить дівчину. Свідомість – штука підступна і вже одного разу вклала його в ліжко з тою, яка того не бажала.

Утім, нині чітко бачив обриси жіночого тіла в коротеньких шортах та майці. Це нагадувало піжамний комплект, він таке бачив на дівчатах.

Ця дівчина також здавалася знайомою, принаймні зачіска -  коротенький їжачок - вмить вклепала ляпаса, відганяючи дрімоту. Уранці Натан збирався піти до Ангеліни і поговорити. Спокійно, виважено, без істерик… Та вона йшла вздовж вулиці босоніж. І це на світанку, коли хочеться загорнутися у теплу ковдру, тому що сон у ту пору найсолодший.

Не гаючи ані хвилини, він покинув теплий салон авто. Майже бігцем подався за дівчиною, проте рівнятися також не поспішав. А що, як вона сомнамбула. І блукає, бо її кудись веде підсвідомість. Таких людей не можна чіпати. Ну, Натан десь таке чув.

Хоча, придивившись до худорлявої статури, відмітив чіткість кроків. Навряд сомнамбули так ходять. Якось занадто впевнено Ангеліна йшла. Цілеспрямовано. Наче знала, куди їй треба.