8

Він був інший.

Лагідний та уважний, як завше, але кардинально інший. Ніжність дотиків перетікала у шквал різкості, ніби хотів усього і одразу, а потім бурхлива хвиля вибивала з Ангеліни подихи захвату й змінювалася на тихий приплив. Омивала любощами, пестила шерехуватими пальцями по шкірі.

Вона сміялася, коли він цілував її живіт. Дивний лоскіт пускав по тілу шал, Ангеліна запускала пальці у довгі пасма волосся, втішаючись, що він нарешті послухався її – не постригся надто коротко.

- Богдане, лоскотно.

 Цілунки завмерли. Лиш гарячий подих бринів на розпашілій шкірі, але за мить узявся вибивати з дівчини стогони задоволення більш інтимно. Так він її ще не любив. З якимось шаленством, але не поспіхом.

Ангеліна приймала його такого. Їй подобалося. Хоча, десь на одвірках самосвідомості колотилася незбагненна думка, що все це відбувається не насправді, бо він далеко. Богдан покинув її. Проте, його дотики й цілунки доводили зворотне.

Відганяючи нездалі думи, все одно не могла позбутися щему в грудях, який гіркими мацаками намагався повернути її в ті дні, коли хотілося також вмерти.

Смерть.

Ангеліна сіпнулася. Єство різонув біль про втрату. Але Богдан з нею. Горнеться… Кохається…

Втішена й вилюблена, вона заснула щаслива. Обплела руки й ноги довкола нього, відганяючи страхітливі думки про смерть. Вона не владна над ними. Вона не забере її Богдана.

Ранок кусався сяйливими променями. Помутніння розуму щипалося болем у скронях і дивною тяжкістю в тілі. Ангеліні зробилося гаряче. Відкинула простирадло, яким вкривалася, повернулася на бік і пожалкувала. Головний біль буквально розривав на клапті. Примруживши очі, зважилася розліпити повіки. Пелена туманила зір. Вона кліпнула, визначившись, що бачить перед собою чиєсь тіло.

Велике тіло.

Воно здіймалося. Широкі плечі рухалися під впливом подихів. Утворювали хвилю, котру хотілося стишити пальцями. Усміхнувшись думці, що нічні жахи залишилися позаду, Богдан спить поруч неї, Ангеліна вклала руку йому між лопаток, прислухаючись до власного тіла.

Не могла зрозуміти, чому так сильно болить голова. І не могла пригадати, що було вчора. Якісь обривки спогадів. Коли намагалася витягнути з підсвідомості хоч крихти інформації, нейрони наче вчиняли харакірі, відмовляючись терпіти ту наругу.

Ангеліна припинила боротися з собою, підтягнулася ближче до Богдана й поцілувала в плече. Торкалася пальцями передпліччя, грайливо всміхалася, запустивши руку на живіт.

Перше, що здивувало – це дивна рослинність. Її було забагато. Підтягнувши руку до грудей, пальці намацали багато волосся. У Богдана його не було. На грудях росло три нещасних волосини, які вона примудрялася висмикувати. Він сіпався від болю, але терпів.

Не вірячи власним відчуттям, узялася більш детально мацати чоловіка, до якого тулилася, та вже за мить втямила, що це не Богдан. Мозок проштрикнула думка про смерть. Її Богдан помер. Нема!

І не гарячий окріп побіг по жилах, а крижана млість, від якої дівчину практично викинуло з ліжка. Вона почала озиратися, зауваживши, що кімната незнайома. Ніколи тут не була. Забагато світла. Аж два панорамні вікна.

А вона гола. Купається в сонячних променях, тоді, як хочеться верещати від розпуки. Ангеліна не тямила себе, смикнула простирадло, щоб прикритися, і стягнула його повністю з ліжка. А на ньому лежав голий чоловік. Достоту як вона.

Чорнявий.

Як її Богдан.

Лишень пасма довгі. Вона втішалася ними в ночі. Пестила.

Від усвідомлення вчинено підкосило ноги. Мусила затулити рота рукою, щоб не заверещати. Задушила крик, та він однаково вирвався розпачливим писком.

Чоловік заворушився. Випростався, потягаючись, і повернувся до неї.

Натан!

Голісінький!

Вона не знала куди подіти очі, бо його причандала, як Олександрійський маяк, вказували правильний курс. Тільки от Ангеліна не збиралася приставати до того берега.

Окрутнувшись на місці, гарячкувато шукала хоч щось, щоб прикрити прутня й не тягнутися поглядом. Попід ліжком, на темній долівці, угледіла якусь білу річ. Довго не думаючи, вхопила її й жбурнула в Натана з криком: «Прикрийся!»

Тою річчю виявилася її майка. Учора одягла на побачення з ним, а сьогодні прокинулася в його ліжку.

 На жаль, пожбурена одежина вцілила трохи вище, просто в писок сонного коханця.  Ангеліна осатаніла, бо одноокий циклоп далі шкірився їй.

- Прокидайся! – напевно, її вереск було чути на Евересті.

Натан підскочив на ліжку. Сахнувся, бо на очах висіла біла пелена. Скинув її й собі скочив на ноги. Тепер циклоп цілився в Ангеліну. Від побаченого знавісніла, але простирадло не збиралася віддавати, бо сама стояла в чому мама народила.

- Що я тут роблю?! – претензія полетіла в ошелешеного чоловіка, який кліпав зі швидкістю боліда, певно, не усвідомлюючи, що вона тут робить.

Він по роздивлявся кімнату, немов хотів впевнитися, що це його дім, глянув на себе, побачив друга в повній бойовій готовності і тільки потім спантеличено кліпнув на дівчину.