6

Вона збиралася поспіхом. Спеціально викликала Федора, аби не втрачати час, адже зазвичай добиралася на роботу і з роботи громадським транспортом. Власне, саме балакучий таксист розповів їй, якою маршруткою краще дошкребтися на робоче місце, однак єдиний мінус – це втрата часу, а нині вона не могла собі цього дозволити, позаяк збиралася бути вчасно.

         Після зустрічі з одіозним незнайомцем, робота не клеїлася. Думки Ангеліни повсякчас крутилися навколо його слів, вчинків та ім’я. Останнє її найбільш зацікавило, оскільки точно не українське. Принаймні, Ангеліна таких ще не зустрічала. Хоча, Богдан також вважав її ім’я унікальним, а вона не бачила в ньому нічого надзвичайного.

         Поки збиралася на побачення, Федір погодився почекати її в таксі. Спробувала запросити в дім, але він категорично відмовився.

- Куди ти летиш? – спантеличено запитала Аніка, завмерши зі склянкою соку в руках. Ангеліна увірвалася до оселі, роззуваючись на ходу.

- У мене важлива зустріч. Треба встигнути зібратися.

- З ким?

Дівчина заштопорилася, не відаючи як правильно подати інформацію.

- Треба забрати одну важливу річ. Вона була зламана. Вчора її полагодили, сьогодні віддадуть.

- Що це за річ?

- Приїду… Покажу.

Рвонувши на другий поверх, вона одразу заскочила в душ. Оскільки не збиралася влаштовувати з цієї зустрічі побачення, як наполягав зухвалий франт, до вибору вбрання поставилася з байдужістю. Крім того, нічні клуби були не її фішкою. Якщо видавалася вільна хвилинка, вони з друзями ходили до піцерії або кав’ярні, а потім їхали шукати пригод. Завдяки пригодам в її житті з’явився Богдан, який волів валятися з нею в ліжку, дивитися фільм, їздити на пікнік, розказувати довгі історії про своє патрулювання… Усе наче з іншого життя. Таке правдиве і несправжнє.

Просушивши волосся феном, обличчя не піддала навіть легкому макіяжу, натягнула рвані джинсові шорти, білу майку-рубчик на тонких бретелях, взула ті самі сандалі і бігом на вихід.

- Ти не поїси?! – кричала навздогін Аніка.

- Нема часу!

Вона не запізнювалася, за попередніми підрахунками повинна  вчасно бути на умовленому місці. Дорогою домовилася з Федором, що він забере її з клубу, оскільки не збиралася там затримуватися.

Точно о восьмій вечора, коли шумне припортове місто скидало денну спеку і наповнювалося шумом та голосами, Ангеліна вийшла біля величавого приміщення з чорними боками і претензійною назвою «Odessa».

Люду довкруж було небагато. Рано ще і будній день.

Натана помітила одразу. Він стояв біля входу. Також перевдягнувся. Блакитну футболку поміняв на білу з комірцем, на ногах красувалися білі лофери і світлі джинси. Справжнісінький франт. Хоч зараз під вінець.

І він запеленгував її також. Оцінив одіж, сподобалася чи ні – займало Ангеліну мало.

- Браслет, - замість привітання висунула вимогу і простягнула долонь, ще й пальцями приманила, закликаючи до дій.

- Може, спочатку зайдемо, - насупивши широкі брови, його писок не світився радістю. Певно, не такої зустрічі очікував. Певно, всі сподівання щодо цієї дівчини також не виправдалися.

- Ти сказав, що віддати браслет тут.

- Я сказав, що віддам його в клубі, а ми навіть туди не зайшли.

Ангеліна розчаровано засопіла.

- Ходім, - розкинула руки, мовляв, що поробиш, мушу йти.

Натан змахнув рукою, показуючи, що пропускає її вперед. Сам йшов крок у крок. Охорона, два чималі громила, пропустила їх без жодного звуку. Значить були попереджені.

Усередині приміщення справило на Ангеліну приємне враження. Музика лунала, але не рвала барабанні перетинки. Багато точкового світла. Велика сцена і танцювальний майданчик під нею. На верхньому ярусі окремі віп-ложі, як відкриті, так і закриті під затемненим матовим склом. В одну з таких її повів Натан.

Звідти відкривалася неймовірна панорама на сцену і танцювальний майданчик. До них одразу підійшла молода адміністраторка і повідомила, що зараз прийде офіціант, аби прийняти замовлення.

- Ти вечеряла? – Натан дочекався, поки вона роздивилася ложу, диванчики та стіл з темного скла.

- Ні.

- То давай повечеряємо, - він узяв меню в офіціанта, який лиш вткнув голову до них, і попросив почекати за дверима.

Спостерігаючи за його виваженими словами та діями, Ангеліні здалося, що бачить іншого чоловіка, не того, який глузував над нею в обід. Вона звісно приклала руку до того, щоб роздраконити його, але зміни все одно насторожували. Як і усамітнення в ложі.

- Давай.

Він простягнув їй меню. Де правду діти, що вибрати – не розуміла. Не відмовилася б від звичайної картоплі і котлети, але меню повнилося купою дивних назв та інгредієнтів, які здавалися їй сумнівними. Єдине, що впало в око  - це салат з куркою та помідорами, і стейк з телятини. Ціна на ту їжу також вражала. Ангеліна замислилася чи взяла достатнього готівки з собою, бо не факт, що тут можна було розрахуватися карткою.