4

         У свій перший робочий день вона запізнилася. Одне тішило – від хорошого алкоголю голова справді не боліла.

Коли виходила з дому, Аніка ще спала. Після купель у морі вони добили пляшку мартіні, щасливі та викупані подалися додому.

Кімната Ангеліни вже чекала її на другому поверсі і знаходилася з південного боку, тому сонце завжди там товклося. Однак не будило її.

 Аніка відвела для неї просторі апартаменти, санвузол та ванна через коридор, стіни білі, велике ліжко, принадний торшер, шафа-купе – усе як у всіх. Нічого надзвичайно. Окрасою цього будинку була сама господиня – її неординарність, чуйність, емпатія.

Поспішаючи на роботу, Ангеліна розтельбучила валізу і вклякла над нею. Коли тітка, забирала її речі із квартири Богдана, то мабуть не надто турбувала порядком і сезонністю. Вкупі лежало все, від трусів до теплих лосин. А за тим, прийшла думка про шопінг, бо з літніх речей знайшла тільки кілька футболок, одні шорти і легеньку сукенку. Власне, ту ж сукенку нап’яла на себе, викликала Федора і помчала на роботу.

Після учорашнього Віра зустріла її начебто привітно. Ангеліна так і не втямила чим спровокувала аж таку дивну реакцію в жінки, та й воліла не розбиратися. Чужі заскоки мало обходили.

Адміністраторка відвела її на другий поверх і показала кабінку-кабінет, себто робоче місце. Повідомила, що через кілька хвилин до неї підійде Олесь та уведе в курс справ, а перепустка буде готова в кінці робочого дня. Ангеліна вдавала привітність, саму ж інформацію сприймала відсторонено, не могла дочекатися, коли Віра покине кабінет.

Коли за жінкою зачинилися двері, узялася роздивлятися свій робочий інструмент, тобто комп’ютер. Оцінила дизайн, бренд-виробника, а тоді взялася досліджувати начиння. Воно також виявилося небідним. Її все влаштовувало. А за кілька хвилин до неї справді підійшов Олесь і узявся розповідати чого від неї чекають і хочуть. Говорив так, ніби вона ознайомилася з інформацією, яку їй скидав, а тому Ангеліна лиш кивала головою, поставивши умовну відмітку, що таки час з тою писулькою ознайомитися.

Потім повів у відділ кадрів та бухгалтерії, де її офіційно працевлаштували. До шостої вечора вона сиділи у своєму кабінеті і навіть на обід не ходила. Вивчала писульку, потім поволі в’їжджала у чому суть обов’язків. Компанія займалася вантажними та пасажирськими перевезеннями. Мала на балансі три десятки фур для перевезення різноманітного краму – від продовольчих товарів до зерна та деревини, а також більше двадцяти автобусів, які в основному здійснювали нерегулярні пасажирські перевезення. Весь бізнес компанії був націлений на Європу, що вимагало від Ангеліни шаленої технічної підтримки на усіх рівнях. Вона зауважила, що компанія не мала єдиного алгоритму, себто єдиного коду, який би дозволяв ефективно налагодити логістику. Звісно, людський фактор - то рушійна річ в будь-якому бізнесі, але вона розуміла, що логістику можна вибудувати на більш високому рівні. Одначе, поки що тримала свої думки при собі. 

Кілька разів протягом дня до неї заходив Олесь і запитував як справи, уже потім Ангеліна довідалася, що він так робитиме завжди, при чому, так звертався практично до кожного працівника. Наступного дня до неї зайшла головний бухгалтер, Марта Ничипорівна, і просвітила, що Олесь не голова компанії, а лишень директор. Голова весь час десь вештався, бо вважав, що не барське то діло – просиджувати штани в кабінеті. Жінка любила погомоніти і завжди пахнула випічкою. Власне, вона й прийшла до Ангеліни з двома пиріжками з корицею, які спекла сама, бо хотіла, аби дівчина подивилася, що з її комп’ютером. Залізяка потухла сама по собі.

З дня в день вона поволі вливалася в колектив. Кожного вечора ходила з Анікою на море і читала книги, яка та для неї підбирала. Вони разом сходили на шопінг, при цім спритна полячка прекрасно орієнтувала, де можна купити хорошу річ за сезонними знижками. Вона не водила дівчину по модних бутіках, бо сама їх ненавиділа, але свято вважала, що одяг повинен бути якісний, тоді він гарно носиться і гарно лягає по фігурі.

Щодо харчових звичок, то вони виявилися у них практично ідентичними – кава з молоком та цукром, солодощі під настрій, ніколи не обирали між піцою та суші, завжди йшли на піцу.

Аніка навчила її як правильно їсти форшмак, але ніколи не готувала його сама, а показала місцину, де ту страву насправді смачно готували, додаючи кислувате яблучко.

- Моя свекруха завжди готувала форшмак. Він у неї виходив смачний. Чоловік обожнював цю страву і дуже злився, що я не могла приготувати її так, як його мама, - розповідала вона, привівши Ангеліну до закладу під кумедною назвою «Тюлька».

Вони й замовили тюльку, а ще славнозвісний форшмак і настоянку на лимоні.

- Ну, ви не його мама, - глумливо зашкірилася Ангеліна. – І не єврейка.

- Це його маму бісило найбільше, що я не єврейка.

- Як ви познайомилися?

- Приїхала зі своєю студентською групою та викладачем на Чорне море. Я вчилася на археолога, от ми і влаштували експедицію, - спогади викликали на її обличчі масу емоцій. – Тут я познайомилася зі своїм майбутнім чоловіком. Спочатку він виловив мене з моря, бо я ледве не втопилася, потім пригостив морозивом, а потім вклав до свого ліжка. Я завагітніла. Моє величезне, неосяжне кохання стало розчаруванням всього мого життя, - погляд жінки вкрився поволокою смутку, глипнувши на Ангеліну прискіпливо й різко, вона додала. – Ніколи не змінюйся заради чоловіка. Не ламай свого життя заради них. Вони цього не варті.