к - комунікація

Комунікація істот на Грірфксовтев'їрое. Як я вже писав/ла раніше, в нас присутня своя мова. Али чи є вона спільною для всіх створінь, що населяють планету? Вочевидь, ні. Можу стверджувати зі 100% впевненістю, в бірдяшиків є й письмові, й усні способи комунікації, що встановилися за віки вже остаточно й ґрунтовно. Сформувалися певні правила щодо писемної та усної мови. Так, усі терміни, які я вживаю у цій праці, є в абсолютній більшості випадків максимально точною транскрипцією тієї самої бірдяшиківської мови. Насправді її дуже важко передати людськими літерами, адже звуки, які видають бірдяшики при спілкуванні - надвисокі частоти, що не зможе сприйняти й найтонший слух людини. Тому транслітерацію я робив/ла наступним чином: знижуючи бірдяшиківські слова у своїй свідомості до звуковисот, які доступні слухові більшості землян, а потім добираючи максимально схожі по звучанню літери. У бірдяшиків немає відмінків та родів слів, тому якщо я змінюю їх, то за правилами української мови. Проте існує однина і множина. Наприклад, бірдЯ (тобто бірдяшик) - бІрди(багато бірдяшиків). Артиклів в нашій мові теж не існує, як і часів. Це означає, що незалежно від періоду, про який йдеться, дієслово не змінюється. Нажаль, я пам'ятаю бірдяшикову мову занадто погано, щоб навести конкретний приклад, але деякі фрази можна було б буквально перекласти як : "минулий/а цикл я ідти на Плонтищаньї" або "шкадобіт жити мільйон рік на Грірфксовтев'їрое". Як на мене, дуже зручно. Письмова мова. Бірдяшики пишуть в'яззю, хрест-навхрест або певним візерунком(тобто запис не лінійний, як у людей). Встановленого порядку малювання значків не існує, тому він є довільним: можна й зліва-направо, й з права-наліво, і згори-вниз, й навпаки. Як виглядає в'язь ви можете подивитися в ілюстраціях, бо описати це буде занадто складно. Найцікавішою, певно, є історія бірдяшиківської. Справа в тому, що вона доволі молода, якщо взагалі можна так стверджувати, - всього приблизно 10-15 тисяч мегациклів з моменту встановлення стабільної письмової та усної мови(для грирфомирця це зовсім небагато). Бірдяшики дуже довго не мали мови, як такої. В якості засобу комунікації використовувалися певні набори жестів кінцівками та тілом загалом. Наприклад, змах верхніми кінцівками, виставивши їх перед собою з легким нахилом в тому ж напрямку означає заклик до швидкого руху у вказану сторону. Потім до жестового спілкування додалися 15-20 умовних письмових позначок, кожна з яких буцімто шифрувала в собі цілу дію. До війни бірдяшики використовували тільки таку писемність і цього їм було в повній мірі достатньо. Перша редакція "Кодексу"(власне його оригінал) записана безпосередньо за допомогою цих умовних позначок. Певно одним з небагатьох знаків, що передавав не дію, а іменник, був "ієрогліф" "бірдя". Але, як і весь побут грирфомирців, мова раптово зазнала пермутації в момент нападу канг, адже усім громадянам Грирфомиру неочікувано знадобилося виконувати такі дії, які раніше ніколи не використовувалися. Власне - боронити рідну землю від загарбників. Жестова мова вже не виправдовувала себе, тому довелося достроково проводити мовну реформу, значно ускладнюючи її. Так з'явився більш розширений бірдяшиківський алфавіт, за основу якого були взяті умовні позначки. Їх спростили, розбивши кожен на окремі літери - склади (деякі карючки читаються як лише один звук, але більшість - як кілька(2-4): різні комбінації приголосних і голосних("бірдя"="бірд"+"я")) та замінивши функцію "матеріального відображення певного алгоритму дій" на "фрагмент слова, яке означає конкретний предмет або дію". Мова все ще залишалася доволі примітивною і бідною. Проте значно збагатилася іменниками, новими дієсловами та навіть прикметниками і прислівниками, яких раніше не було. "Кодекс"(єдиний письмовий "документ" на той момент) був переписаний з новими правилами, підлаштованими під бойові дії. І лише по завершенні війни мова бірдяшиків сформувалася у новому сучасному вигляді. Тоді ж наше "законодавство" було переписане втретє, вже в остаточному варіанті.

Як і у прадавній, у сьогоденній бірдяшиковій відсутні майже усі знаки розділу, окрім пробілів. Є лише спеціальна позначка, схожа на дугу з крапочками, якою з кількох сторін виділяють важливу частину вислову. Не існує і знаку, який передавав би питальну інтонацію, тому всі тексти бірдяшикової - стверджувальні. Проте в усній мові присутні більш різноманітні відтінки. Так, бірдяшик ніколи не відчуває негативних емоцій, таких як гнів, лють, агресія, ненависть, злоба тощо, тому необхідність в подібних "мелодичних мотивах" відразу відкидається. Питальна ж інтонація - це зазвичай висхідна мелодія. Печаль - низхідна. Радість - вгору-вниз. Любов або порада - низькі ноти діапазону того чи іншого бірдяшика. Тощо. Наша мова не є залежною від тональностей, як, наприклад, китайська. До речі, тембри "голосів" у бірдяшиків відмінні та можуть бути низько-оксамитовими, високо-іскристими або ж усереднено-флейтовими. Це лише зразки, насправді різномаїття куди багатше. Увесь текст пишеться монолітним полотном, без абзаців. Іноді можна зустріти крапочки чи якісь візерунки навколо, під чи над літерами/словами. Це не умлаути або щось на зразок того, а просто прикраси. В бірдяшиківській вони дуже вітаються, якщо не змінюють сенс слова, не псують його вигляд, гармонічно вписуючись у загальний "акорд" та не відволікають на себе всю увагу. Вкриті такою "мішурою" рукописи найбільш поважаються, бо вважається, що заради їх створення було докладено дуже багато зусиль. До речі, як я вже згадував/ла слово "бірдя" у сучасній бірдяшиківській передається двома літерами. Але ще в пра-мові був спеціальний символ, який так полюбився усім грирфомирцям, що вони не дуже охоче бажають від нього відмовлятися, досі вживаючи старовинний "ієрогліф", пхаючи його поміж модерновою в'яззю. Ось такий короткий екскурс у історію бірдяшиківської мови вийшов.

Тепер трохи поговоримо ще про шкадобітину. Письмова мова в них відсутня. Усна ж знаходиться, я сподіваюся, десь у діапазоні, доступному слуху людини. Це приблизно субконтр-мала октави. Мова шкадобітів звучить як розсипчасте шипіння-гарчання. Більшість літер - глухі шиплячі приголосні, перемежовані рідкими тихими голосними, які розчиняються у загальному шумовому фоні. Найуживаніші звуки - "ш", "с", "х", "г" та "р"(картава, найбільш подібна до німецької). Взагалі ця мова значно бідніша за бірдяшикову, але її сповна достатньо для шкадобітів, щоб комунікувати між собою. Більшість слів схожі на невиразні шуми - гул з переривчастими паузами на дихання, яке ці істоти беруть не один раз глибоким вдихом, а багато - маленькими. Якщо ж шкадобіт набере купу повітря за один раз, він рефлексивно відригне льодом, вогнем, камінням або чимось іншим. Тому кожен склад ще й розсипається, наче сухий горох. Зробити висновки про фонетичні особливості шкадобітиної мови можна вже з того, як вони називають власну планету - Хіссс. В цьому слові літера "і" звучить настільки приглушено, що людина вимовляла б її пошепки, якби спробувала вторити носієві. Думаю, валторніста, який продмухує свій інструмент, розігріваючись перед виступом, шкадобіт прийняв би за свого та спробував протрактувати, що він хотів донести (жартую). "Натуральні" шкадобіти, з яких складається населення Хісссу, були не настільки велелюбні, як грирфомирці, тому відчували в тому числі й різнобарвну палітру негативних емоцій. Наприклад, щоб виразити роздратування, шкадобіт видаватиме на доволі низьких частотах "хххаррр", що можна перекласти приблизно як "прибирайтеся". "Ха", що сприймається людиною як сміх, шкадобіт розтрактує як погрозу. Із тими істотами, які перекочували та асимілювалися на Грірфксовтев'їрое ситуація трішки інакша. Здатність відчувати негативні емоції в них поступово атрофувалася через непотрібність, а також ті навчилися видавати більш різноманітні фонеми, перейнявши багато слів з мов бірдяшиків, заждиків та інших грирфомирців. Інтонації шкадобітиної напряму пов'язані з метою промови. Певно найкраще порівняння - з симфоніями віденських класиків, адже набори шумів, що видавали ці істоти, схожі на мелодії у певних quasi тональностях.