традиції Грірфксовтев'їрое

У Грирфомирі також є свої традиції. Вони складають невід'ємну частину життя кожного місцевого мешканця. Надзвичайно строкате різноманіття звичаїв, що укладалися тисячоліттями поспіль, зумовлене тим, що усі види, що населяють Грірфксовтев'їрое мають високий рівень розвитку інтелекту. Деякі ж традиції об'єднують всіх мешканців. Наприклад, Весенжиль. Це щось на зразок Нового Року на Землі - символічне зародження чогось допоки незвіданого. Зустрічають його на початку теплих часів, залежно від частини планети. Символ Весенжиля - зображення усіх живих істот, які населяють Грирфомир, із маленьким бірдяшиком по центру. Чому безпосередньо ця "тварина" стала головним знаковим персонажем достеменно невідомо. Існує повір'я, що саме бірдяшики запропонували святкувати у цей час колись дуже-дуже давно. Ритуали Весенжиля починаються із наступом світлої пори і закінчуються лиш коли на світ спадає темрява. "З-поза ранку" усі жителі одного Граціодінограду збираються разом та направляються у найближчі леш'анни, пригощаючи їх традиційним куховарствами, спілкуючись із місцевими духами, в яких зазвичай просять здоров'я, миру, врожаю та благополуччя. Як можна помітити, навіть у мешканців настільки далекої планети бувають потреби дуже схожі на людські. Усім жителям леш'анни також бажають добра, щастя та інших благ, після чого повертаються хто куди. Далі зазвичай всі знов збираються на вузьких проміжках поміж "кублами", які можна було б в теорії назвати "вулицями", і дружно допомагають новим маленьким істотам (майже нерухомим, тобто "рослинам") здобути нове щасливе життя за допомогою магії. Так, супер-здібності з точки зору людей - абсолютно норма для будь-якого грирфомирця. Опісля починається масовий традиційний танок-хоровод під назвою "Самілійо". Він дещо нагадує шалений вальс, наче цілий Граціодіноград зібрався на балу в Берліозівського Мефістофеля. Супроводжуються ритуальні танці "фольклорними" піснями, присвяченими рідній природі, Батьківщині, Дому. Співають грирфомирці вібруючи усім своїм тілом. Ці звуки навряд чи змогло б відрізнити людське вухо, адже там, де людина почує лише пів тону, бірдяшики, наприклад, розпізнають 100-120 різноманітних мікротонів. До того ж тонкий слух грирфомирця здатний вловити звуки від 1Гц і до приблизно 50 000 кГц. Проте святкові пісні все ж можна записати за допомогою людської нотації, адже вони багаті на широкі стрибки - по 500-600 мікротонів, але запис цей точно достовірним зробити не вийде - навіть мікрохроматика не зможе передати усі тонкощі народних мотивів з Грірфксовтев'їрое. 

По закінченні активної частини святкування прийнято знаходити Глимпи (тонкі лимонно-жовті "рослини", плюс-мінус 2-3м заввишки, тіла яких мають фактуру пінопластових смуг, з прозорими легкими світло-салатовими та масивними оксамитово-червоними хаотичними наростами округлої форми де-інде, запах яких нагадує липовий мед) - місцевий символ життя,- і сідати під них у коло. Настає час кулінарної магії. Хочу одразу підкреслити, що готувати - доволі нечасте зайняття для будь-якого грирфомирця. Адже харчуємося ми у повсякденному житті (в абсолютній більшості) енергією зірок. Але про це я детальніше писатиму пізніше. Тож щось зкуховарити(особливо складне і багатокомпонентне) - великий виняток. До народної Весенжильської кухні протягом багатьох мільярдів років належали одні й ті ж страви, що зазнали лиш невеликих змін, викликаних тим, що ресурси у тих чи інших місцевостях пройшли різні етапи еволюції. Що ж саме готують під Глимпами на Весенжиль? Наприклад:

• Мирху - щось на кшталт каші, що на смак як соковита бавовняна тканина, з опалих перестиглих "плодів", подарованих рухомим грирфомирцям "деревами" з аналогічною назвою. Сама Мирха виглядає як прозорий флуоресцентний напів мох - напів кущ бордового або оливково-цегляного кольору, приблизно 50 см у висоту.

• Кофенті з Булга - щось солоденьке, трохи нагадує земний мармелад; робиться з "ягід" "дерева" Булг, що своїм зовнішнім виглядом схоже скоріше на вивернуте товсте жовто-руде або фіолетове коріння, обліплене маленькими "вуликами".

• Кійви - напій з гіркуватого насіння мініатюрних "рослин" Кива(бузкові або жовті палички, приблизно 30см заввишки, що проживають цілими поселеннями у польях).

Після приготування їжі та споживання її разом із усіма нерухомими місцевими жителями, традиційно виконують танок подяки за гостинний прийом та щедрі подарунки (у вигляді вищезазначених "плодів", які по суті вже більше не є частиною живої істоти). Віддячують також тим, хто витратив свої сили на кулінарне мистецтво, хоча всі і стараються не скаладати обов'язки лише на когось одного, а скоріше робити все разом. Танок носить імпровізаційний характер та не має певних обмежень.

Коли проміння зірок стає найпотужнішим прийнято збиратися біля гром'їв та співати щось із традиційного циклу "Савеї Дмі"(у перекладі - "бірюзова вода"). Ці музикування дуже схожі один на одного навіть у різних місцевостях. Як саме всі грирфомирці дізналися про "Савеї Дмі " - для мене загадка. Але факт є фактом.

У кінці прийнято обходити рідний Граціодіноград, теревенити між собою та з місцевими ліянами, яких також пригощають смаколиками зі святкового "столу". Повернувшись кожен до свого "кубла", грирфомирці викликають живий вогонь, який за сумісництвом є охоронцем затишку і тепла, співають йому про минуле і прийдешнє. До речі, деякі жителі Грірфксовтев'їрое й насправді здатні передбачати майбутнє, і я частково серед них.

Дуже цікавий момент полягає в тому, що "світловий день"(тобто з перших і до останніх променів зірок; цей час може бути дуже варіативним, в залежності від місцевості та того, наскільки та чи інша зона повернута до найгарячіших світил) прийнято ділити на 25 майже рівних частин. Кожна з них роздріблена ще на 120 000. 10 "світлових днів" складають мікроцикл. 5 мікроциклів - цикл. 15 циклів - мегацикл. Закінченням мегациклу вважається 18:30 найдовшого "світлового дня". Саме цей час є офіційним моментом настання Весенжиля. Цікаво, що ніяких годинників на Грірфксовтев'їрое не існує, а усі жителі орієнтуються виключно на своє внутрішнє почуття плину часу, яке абсолютно дивовижним чином в усіх майже однакове. Так от, саме о 18:30 необхідно виконати ще один дуже важливий ритуал - вряники-солаца - гру з промінням зірок у щось на зразок хованок-наздоганялок. Існує також прикмета, що не самою хорошою ідеєю буде покинути святкування чи піти у астральні мандри (щонайменше бірдяшики потреби у сні не мають, але можуть вільно мандрувати поза тілом) раніше за 18:110. З настанням повної темряви зазвичай усі йдуть на будь-яку височину - дивитися на мерехтіння природних вогнів Граціодіноградів. Вони можуть бути будь-якого з усіх існуючих та неіснуючих в людському світі кольорів. Але це вже більше приємне проведення часу, аніж багатовікова традиція. І за сумісництвом - одна з моїх улюблених частин свят.