38.

Філ влаштовує справжній переворот.

Куди там Герману, тут і француз каменя на камені не залишить: зв'язками загрожує, адвоката крутого притягнув. Тільки марно все це.

Слідчий уперся, про свідка твердить, який нібито бачив Влада в ніч вбивства в будинку Соні.

Цікавий такий свідок — Ігор Булигін.

Почувши прізвище, Влад вперше пошкодував, що не звернув цьому виродку шию.

А так хотілося, коли він зустрів того в клубі, куди приїхав побачитися з Санею Зубіним. Випадково зіткнувся після відльоту Сови.

Булигін хвалився дружкам, яку дівчину мав у всіх позах, гарячої штучкою називав, любителькою жорсткіше. Волін і уваги не звернув би, якби не фотка Сови на дисплеї телефону.

А вже через хвилину вдруковував того мордою в барну стійку. Дружки спробували втрутитись, але були зупинені охороною. Просто стояли і спостерігали, як Влад методично бив Булигін, зганяючи на ньому всю злість: на себе, Сову і тварюку життя, яке так невчасно повернулося до нього задом.

Коли Волін видихався, Булигін був схожий на криваве місиво, а у Влада — розсічена брова і збиті кісточки пальців.

Яким дивом Влад його тоді не вбив — невідомо. Але ж до небезпечної межі залишалося всього півкроку, але щось перемкнуло в голові, стало огидно.

Він потім довго відмивав руки в туалеті клубу, і пив до ранку, вимиваючи з себе всю ту каламуть, що сколихнулася від слів Булигіна.

Якби він не знав, що Сова була незайманою. Якби не пам'ятав, яка вона на смак, то з легкістю повірив би Булигіну. Але він знав і пам'ятав. І у нього зірвало дах, який, схоже, так і не встав на місце.

Спасибі Івану, молодшенькому Зубіну, який і завідує клубом, — дозволив виплеснути злість, дав відмашку своїм «бульдогам», щоб не лізли.

А тепер сюрприз у вигляді свідчень цього упиря.

Цікаво інше: хто напоумив Булигіна? І хто взагалі вбив Соньку? Кому вона завадила?

І не тільки вона, а й він сам.

Його ж підставляють, причому розуміючи, що не стане він вплутувати в це лайно Сову. Булигін в курсі їх відносин: безумовно не дурень і здогадався після зустрічі в її квартирі, та й в клубі Влад чітко дав зрозуміти, що Сова — його.

 — Владе, мені не подобається все це, — хмуриться Філ, їжачить волосся.

Адвокат, огрядний мужик в дорогому костюмі і з чіпким поглядом, щось пише.

 — А я в захваті, — скалиться, хоча на душі паршиво.

 — Ти поводишся неправильно. Адже ясно ж, що це чистої води підстава, — він не помічає, як переходить на французьку.

Злиться. Ще б пак — тут фестиваль на носі, а його кращий пілот за гратами і на свободу не поспішає.

— Чому не можна розповісти про Софі?

Влад морщиться. Він і сам не розуміє, навіщо приховувати правду, але нутром чує — не можна, щоб вона лізла в це.

Ні вона, ні Герман. Це його особиста справа. Він би і Філа не втягував, але той же як реп'ях — не віддерти. Та й який-ніякий зв'язок із зовнішнім світом.

 — Філе, — Влад відповідає на рідній мові француза, — потрібно з'ясувати, чи пов'язаний наш свідок з кимось із родичів, — він не називає імен, впевнений, що їх бесіду слухають. Нехай помучаться з перекладом. — У неї тільки мати і сестра. Мати жила разом із нею, доглядала за нею. А сестриця... — Влад морщиться. — Сестриця та ще стерва і мене ненавидить. Звинувачує в тому, що трапилося з сестрою.

 — Я зрозумів, — киває Філ.

 Адвокат дивиться на них спантеличено, крутить в руках ручку. Влад прикриває очі, наважуючись на найважливіше питання.

 — Як вона? — виходить хрипко: в горло ніби піску насипали.

 — Готується до весілля, — в голосі Філа — гіркота. — Їй погано, Владе.

 — Ми встигнемо, Філ. Просто зобов'язані.

 Але нічого не виходить. І в день весілля замість адвоката приходить Ад.

 — Тебе можна привітати? — усміхається Влад.

 — О так, — простягає Ад глузливо, — мій фінансовий геній — ідіот. Ти якого біса мені не подзвонив?

Ад сідає навпроти, схрещує руки на металевому столі, прикутому до підлоги, вичікує. Спина пряма, погляд темний, хижий, і кожний м'яз на обличчі напружений, кожен нерв натягнутий. Незатишно йому тут, некомфортно. І Влад розуміє, що єдина причина, по якій Ад не біжить звідси — він. І йому не подобається, що Ад переступає через себе заради нього.

 — Тому що вважаю — тобі не варто втручатися в це.

 — Чому?

 — Це моя особиста справа, Ад. Моя. Розумієш?

 Герман киває. І в сірих очах, зараз так схожих на Сову, тінню пролягає втома.

 — Що ж ви такі безглузді, — розтирає долонею обличчя. — Адвокат каже, що у тебе є алібі, але ти заперечуєш.

 — У мене немає алібі, — хитає головою Влад.

 — А як же доглядач маяка?

Влад напружується в одну секунду, групується, готовий захищатися. Якщо Ад знає про маяк, то і про Сову...