37.

На льотному полі його вже чекали троє. Влад не здивований: Філ подзвонив напередодні, попередив. Хоча треба віддати належне французу, він пропонував втечу. Влад не очікував.

 — Забирай Софі і вали звідси, — злився Філ у трубку. — Відсидишся, поки ми тут все розрулимо.

 Але відсиджуватися не в дусі Воліна. Він ніколи не тікав від проблем, ніколи не ховав голову в пісок і зараз не збирався. Втім, якби Сова цієї ночі не втекла — він би може задумався над словами Філа.

А так...

Проводив її до готелю, де поселились її батьки. Матері її подзвонив. Та вислухала уважно і навіть питань не задала, але ж могла. І Аду могла розповісти — не стала. І він їй за це вдячний — зараз розбірки з другом йому ніяк не потрібні. Пізніше, коли вже не буде жодних шансів відібрати у нього Сову.  А поки нехай з батьками побуде, тим паче, що з недоброзичливцями Ада вже питання вирішене. Плаха теж дзвонив, поки Влад проводжав Сову. Ось і прекрасно. А з рештою він розбереться.

Видихнувши, вибирається з машини. І відразу ж зустрічається зі злющим французом: руки стиснуті в кулаки, на обличчі кожен м'яз напружений.

 — Все-таки приїхав, — видихає з сильним акцентом. — Придурок, — хитає головою Ігор знизує плечима.

 — А Софі? — Філ стурбовано заглядає за плече Влада. — Софі де? Чому вона не з тобою?

— Сова у батьків, — заспокоює Влад француза. — Не потрібно втягувати її в це лайно, — морщиться. — І ти не смій! — перебиває француза, який розкрив було рот. — Ніхто не повинен знати, що вона була зі мною, усвідомив?

 — Навіть якщо вона — твоє алібі? — не розуміє Філ.

 — Особливо, якщо вона — моє алібі, — тисне Влад.

І Філ поступається, киває, хоча по очах видно — не подобається йому це. Не розуміє він Воліна. Ну і чорт з ним! Головне, не вплутувати Сову.

Влад підозрював, що її присутність може все тільки ускладнити, враховуючи, в чому його збираються звинуватити.

 І менти не змусили себе чекати.

 — Волін Владислав Ігнатович? — уточнює кремезний мужик в сірому піджаку.

За його спиною маячать ще двоє: жилаві, з випираючою під піджаком кобурою.

 — Він самий, — усміхається Влад, схрестивши на грудях руки.

Філ стоїть поруч в такій же позі.

 — Майор Глібов, — він розкриває перед Владом червону корочку. Той лише похмуро киває.

 — Чим зобов'язаний, майоре?

 — Вам доведеться проїхати з нами, — він дивиться пильно, ніби знає щось, що може стерти з обличчя Влада усмішку.

 Не вийде, майор. Я все знаю і без тебе.

— З якого приводу? — він спокійний. Не будуть же заламувати його серед натовпу людей. — У мене роботи купа, майоре.

 — Не варто бурчати, Волін, — посміхається майор. — Ви підозрюєтеся у вбивстві Воліної Софії Вадимівни. Так що будьте ласкаві, — він робить запрошуючий жест. — Не змушуйте уводити вас у наручниках.

 — Чому ж, — і з усмішкою простягає майору руки. — Робіть свою роботу, майоре.

 — Придурок, — злиться поруч Філ.

 — Ти повторюєшся, друже, — фиркає Влад, відчуваючи, як на зап'ястях замикаються наручники.

Йому не розповідають, що сталося. Тільки фотки демонструють: тендітне тіло Софії в петлі, вона ж на підлозі з червоною смугою на шиї, зіщулилася, але з посмішкою на посинілих губах. Тільки дурень не повірить у вбивство, враховуючи, що вже п'ять років Софія паралізована. Ось і слідчий не вірить. Як і в те, що Влад не винен. Як і в те, що в цю ніч він ніяк не міг бути в квартирі своєї колишньої дружини.

 — Ви давно одружені? — запитує слідчий, старанно зображуючи розуміння.

 — Ми не одружені. Ви погано збираєте інформацію.

 Слідчий здивований.

 — Дійсно? У такому випадку, як давно ви не одружені? — він збирає зі столу фотографії, ховає їх у паперову папку.

 — П'ять років.

 — Чому розлучилися?

 — А воно вам треба, пане слідчий? — Влад відкидається на спинку стільця.

 — Тут я вирішую, що мені треба, а що ні, — спокійно парирує слідчий. — Так що будьте ласкаві відповідати на мої запитання.

 — Ні. Це моя особиста справа і до смерті Софії не має жодного відношення.

 — А твоя коханка має? — запитує тихо, перегнувшись через стіл.

І хижі очі блищать перемогою. І в цей момент Владу захотілося йому врізати. Як стримався — неясно. Подається вперед, примружившись.

 — А ти спробуй її знайди, — цідить крізь зуби.

 — Вже знайшов, — і нова порція знімків.

Цього разу на них Влад із Совою в мотузковому парку півроку тому. Влад невідривно дивиться в сірі очі, переповнені захопленням. Ковзає поглядом по щасливій усмішці. І тіло негайно відгукується тремтінням при спогадах про ту ніч, що пішла за цим безневинним побаченням. З шумом видихає, насилу відірвавшись від глянцевих знімків. Натягує на себе усмішку, повертається в колишнє положення на стільці.