36

Я різко відступаю, обертаючись.

Назустріч нам іде молода білявка в кричущій сукні, що виставила напоказ всі принади. Високі підбори, червоний шовк короткої сукні, відвертий виріз, яскравий макіяж і розпущене волосся, що падає хвилями по плечах і грудях четвертого, не менше, розміру.

Короткий смішок зривається з губ.

Але коли дівчина, похитуючи стегнами, безцеремонно відсуває мене в сторону, щоб притиснутися до мого — мого! — чоловіка, стає не смішно. Сказ закипає в крові, збиває дихання. А дівчина часу даремно не втрачає, обвиває руками шию Влада, тісніше притискаючись своєю «кормою» до грудей Воліна, який, до речі, і не опирається.

 — Гей, красуню, — кличу я, насилу стримуючи злість. Дівчина знехотя переводить погляд на мене. — Ти часом причал не поплутала?

 Вона стікає з Влада, з презирством дивиться на мене. Добре хоч пальчиком не тикає.

 — Владуся, це що за непорозуміння?

Це я-то непорозуміння?! Ні, це вже занадто навіть для моєї витримки. Ще ніхто і ніколи не називав мене непорозумінням.  

Я не леді, я можу і в око дати.

Влад відповісти не встигає.

Ступивши до дівчини, що скривила своє розмальоване обличчя, викидаю вперед кулак. Секунда і під моїми пальцями хрумтить гарненький ніс. Дівчина верещить, затиснувши ніс, з якого б'є кров.

І матюкається, схоже.

Так, точно!

Аж слиною бризкає, вмить скинувши з себе лушпиння самої невинності.

Влад перехоплює мене. І я відчуваю, як він здригається від сміху. Підкидаю на нього очі.

Точно — сміється! Он як очі виблискують веселощами.

Я вже розкриваю рот, щоб відповісти на його самовдоволення, як він видихає мені в губи:

 — Ти така гарна, коли злишся. Так би і з'їв, — і прихоплює губами кінчик носа. — Ревнуєш мене.  

 — Хто? Я? — задихаюся обуренням. — Ніколи.

— Ревнуєш, ревнуєш, — і радіє, як дитина.

Ну ось як я так влипла?

 — Ти! — хтось штовхає мене в бік.

Ах точно, дівиця з вже підбитим оком!

 — Брись, — відрізає Влад, захоплюючи мене до веранди, де зібрався цілий зал для глядачів.

Дівчина щось кричить нам услід, але її голос стирається іншим, владним, від якого хочеться сховатися.

 — Здрастуй, сину...

Але я витримую прямий погляд горіхових очей, молодих і сяючих веселощами. У Влада очі батька.

І високовольтна напруга, що іскриться між чоловіками. Не підходь — вб'є. Ніхто і не вирішується. Навіть витончена рудоволоса жінка з м'якою посмішкою восьмирічного любителя казок і чарівництва. Дружина Воліна-старшого, поза сумнівами.

 — Вибачте, — вклинююся в мовчазне протистояння двох ватажків.

Волін-старший знову звертає на мене увагу.

— Незручно вийшло, — і я праведно червонію, хоча мені ні крапельки не соромно.

 — Облиште, — його голос пом'якшується, переливається ніжністю і владою. Страшне поєднання. — Я радий, що у мого сина така жінка. Ігнат Дем'янович, батько.

 — Софія, — і простягаю руку для потиску, але Ігнат Дем'янович прикладається до неї в джентльменському поцілунку.

Я збентежена і поспішаю забрати свою долоню, відчуваючи, як весь стиснувся Влад поруч. Ігнат Дем'янович не відпускає, а запрошує мене на веранду, змушуючи слідувати за ним. Але Влад перехоплює мене за талію, притискає до себе, похмуро, майже зло дивиться на батька. Дає зрозуміти, що я — його.

І Волін-старший поступається, випустивши мою долоню. 

Ось і познайомилися.

Втім, мені стає все одно, тому що компанія у генерала підібралась цікаво.

Варто згадати тільки білявку, що липнула до Влада. Втекла ніс рятувати, але погрожувала повернутися і помститися. Від цієї думки стає весело. Я потягую сік, не зводячи очей із Захара, який точно дзиґа мотається по двору, не звертаючи ні на кого уваги. Дитині весело і йому плювати, якщо це комусь не подобається. До нього приєдналася ще парочка діточок, мабуть, друзі. І тепер вони відловлюють і знищують монстрів, якими виступають садові фігури.

За круглим дерев'яним столом шумлять гості. Я їх не запам'ятовую, та й навіщо мені? Якщо вже Влад тут гість нечастий, так я взагалі тут перший і останній раз.

Правда Волін-старший поводиться так, ніби я найбільша цінність на цьому святі, обходити намагається.  

Невже ніколи раніше не зустрічав сина з панянкою? Чи той ніколи не приводив їх знайомитись з родиною? Навіть дружину?

Дивно це. Все дивно.

Увесь цей треклятий вечір: і люди, і мачуха Влада, яка ніяк не вписується в компанію офіцерів і їх дружин, випещених і гордовитих, і сам Влад, що не випускає мене ні на секунду. Та й мені весь час хочеться втекти.

Втома позначається: очі злипаються, і голова вже нічерта не розуміє. А в такій компанії треба тримати вухо гостро, інакше зжеруть. А на вигляд такі добродушні люди. Але життя привчило не довіряти першому враженню, а під вдалі маски заглядати не з руки. Батько б їх усіх розкусив в одну мить.