35.

Влад усаджує мене в свого білого монстра, і я одразу тону у зручному шкіряному сидінні. Всередині дивно пахне: ветивером і зимою. Влад мовчить, упевнено керуючи своїм монстром, таким же хижим і диким, як він сам. Але зараз в його руках цей металевий хижак, що реве не однією сотнею коників під капотом, стає ручним, лагідним.

А за вікном міський пейзаж змінюється полями з рідкими пролісками ялинок і я не помічаю, як у мерехтінні природи за вікном оживає пам’ять, знову і знову нагадуючи про те, що ніколи не повториться.

Знову повертаючи мене у минулу новорічну ніч, яку я зустріла шаленими танцями: гола з бокалом ігристого під справжній хардрок. Так і заснула на власному дивані, загорнувшись у ковдру, наче в кокон.

Мене розбудив дзвінок у двері: наполегливий, довгий. Глянувши на годинник, що показував 3:15 ночі, натягнула вище ковдру, ховаючись від настирливого дзвінка.

Нікого не хочу бачити. Нікому не бажаю відкривати. Всім, кому не терпиться привітати мене з Новим роком — до побачення до вечора мінімум. Раніше полудня я все одно з ліжка не встану.

І плювати на все. Мене немає вдома.

Але схоже нічний гість думає інакше, тому що дзвонити не перестає. А через кілька хвилин тринькає телефон вхідним повідомленням.

Ну що за нехороші люди? Якщо вам не спиться, то я цілком собі сплю. Просто мрію, щоб мене ніхто не чіпав цієї ночі. Але ні, спокій мені тільки сниться.

Зітхнувши, беру телефон і завмираю з трубкою в руці. На дисплеї світиться всього два слово: «Відчиняй, Сова».

Злетівши з ліжка, заплутуюся в ковдрі, мало не падаю. Злюся, вистрибуючи з ковдри, мчу до дверей, геть забувши, що гола.

Плювати.

Йому можна і голою відкрити. Тому що без нього з глузду з'їхати можна.

Відчиняю двері. Холод обіймає оголене тіло, легким вітерцем пестить розпалену шкіру.

А я дивлюся на Влада, забувши дихати.

Високий, він займає весь дверний отвір. У темному розпатланому волоссі блищить вода, на обвітрених губах широка посмішка, а в бурштинових очах — шалений блиск. На ньому білий светр під горло, джинси, а в руках — скляна колба з чорним тюльпаном всередині. Серце зривається з ланцюга, ухає кудись в п'яти і, підстрибнувши, застряє в горлі, не даючи вимовити і звуку. Я лише відступаю назад, пропускаючи його в квартиру. Він крокує через поріг і зачиняє двері.

— З Новим роком, Сова, — шепоче зірваним голосом.

Лише киваю, бажаючи тільки одного — опинитися в його сильних обіймах. Влад усе розуміє без слів. Акуратно ставить колбу на підлогу і підхоплює мене на руки, впиваючись в мої губи зовсім не ніжним поцілунком.

— Чекала мене, так? Чекала?

Я нікого не чекала. І його вже не чекала, бо не вірила, що він повернеться. Тому що вирішила, що все — моя казка закінчилася з останньою секундою минулого року. І тепер я просто не вірю, що він тут, поруч.

Я несамовито стягую з нього одяг і зі стогоном торкаюся його гарячої шкіри. Ковзаю долоньками по плечах, грудях, окреслюючи контури чорної кішки, граючись срібним медальйоном, зриваючи стогони з його і своїх губ. Дозволяючи йому все.

І він приймає виклик, пестячи, кусаючи і зализуючи свої укуси. Гарчачи з кожним рухом всередині мене, втискаючись в мене, проникаючи глибше, різкіше, немов стверджуючи на мене всі права. Тавруючи і привласнюючи.

І я піддаюся йому, вигинаючись назустріч, ще тісніше, розчиняючись в шаленій насолоді.

І світ розсипається на частини. А коли збирається знову, ми лежимо на підлозі в купі подушок, скинутих з ліжка, до якого ми так і не дісталися.

Я лежу на грудях Влада, слухаючи, як мірно б'ється його серце і виводячи візерунки по його шкірі. Він злегка тремтить від моїх дотиків, погладжуючи мене по спині, попі, народжуючи табун мурашок.

 — Сова…

 — М? — ось розмовляти зараз взагалі немає ніяких сил.

Поспати б, але спати теж не хочеться.

А ось цілуватися…

Я тягнуся до нього губами. Поцілунок м'який, ніжний, вивчаючий. Неначе не цілувалися до цього ніколи. І рідкий вогонь розтікається по венах, пульсує між стегон, де знову все волого і гаряче від бажання.

 — Яка ж ти чуттєва, — шепоче Влад, запустивши пальці в пульсуюче лоно. — Трохи зачепиш — загоряєшся, — він прихоплює губами мочку вуха, змушуючи стогнати в голос.

Це справжні тортури терпіти таке і не могти щось зробити, тому що тримає міцно, хоч і ніжно, — не вибратися.

Влад пестить мене пальцями, рухає вперед-назад, по колу, розмазуючи мої соки між набряклих складочок і знову занурюючи пальці всередину. Масажує чутливе містечко, зводячи з розуму. Я кидаюся на ньому, хапаюся за плечі, дряпаючи, і приникаю губами, злизуючи кров. І прикушуючи шкіру, стримуючи крик задоволення.

Цього разу все відбувається повільно: німіють кінчики пальців на ногах, прохолода колючими мурашками ковзає по кісточках до стегон, розтікається по м'язах, в одну секунду скручуючи судомами і розпорюючи тіло палючою лавою оргазму.