31.

Влад давно кинув палити, ще в училищі. Бувало, зриваючись, він викурював цигарку-другу, але вкрай рідко, а потім і зовсім викреслив паління зі свого життя, якось робота не дозволяла йому таку вільність.

Та й навіщо, коли він марив тільки небом і відмінне здоров'я — фундамент до побудови його мрії. Вищі оцінки, стрімка кар'єра, кохана дружина вдома — чого ще бажати молодому офіцеру, який не має рівних у своїй справі? Дітей, хіба що, та Зірку героя.

З другим пощастило більше.

Влад вибиває з пачки, забутої Адом, коричневу сигарету, закурює. Тютюновий дим дере горло, саднить в грудях, і серце болісно стискається від несподіваної дози нікотину.

Друг був тут кілька днів тому, ще до дзвінка свого вірного «пса» Плахи, який і попросив Влада доглянути за Совою.

Криво посміхнувшись, Влад спостерігає за сизим димком, що стелиться по склу вікна, вмощується на підвіконня.

За дахами висоток рожевіє небо. Зовсім скоро виповзе сонце, розливаючи своє золото по синьому літньому небу. Спека задушить місто.

І до фестивалю ніякої можливості вирватися в небо.

А хочеться до одури. Вдихати повітря, що пахне озоном, ловити на долоні сонячних зайчиків і обіймати Сову. У небо хочеться з нею. Там із нею легко і хвилююче.

Вона подарувала йому інше небо: наповнене страхом і нестримним бажанням довести йому, що вона може все. Вона змогла.

І Владу навіть здалося, що у нього все вийшло. Її переривчасте дихання і чистий, нічим незамутнений захват в сірих очах: так щиро радіють тільки діти. І заради цього щасливого сяйва в її погляді, заради її широкої посмішки він готовий був на все.

Крім одного: бачити її в обіймах іншого.

Влад струшує стовпчик попелу в порожню чашку, якось не склалося у нього з попільничками — останню розбив Саня Зубін тиждень тому.  Влад дивиться на червоний вогник тліючої сигарети, посміхається, відпускаючи на волю спогади.

Так дивно свідомо ґвалтувати власну пам'ять, не дозволяючи забути. Мазохізм, їй-богу.

Він прикриває очі, впирається потилицею в віконний укіс, робить затяжку, відчуваючи, як гіркий дим обволікає горло.

Влад повертає себе на персональну точку відліку нового життя. Йому знадобилося п'ять років і одна зустріч, щоб зрозуміти — минуле більше не має значення. Щоб відпустила образа і злість послабила лещата. Ось тільки від почуття провини ніяк не позбутися: воно знову і знову зводить з розуму снами і сірими все розуміючими очима тієї, що скалічила три життя.

Втім, він сам винен. Він і ніхто більше.

Саме Влад підбив друга на безглузду гонку довести хто крутіше. Дорослі мужики, мля. Обом по тридцятнику, а дурнями були, що підлітки.

Дощ, слизька траса, темна, як сама ніч і крутий поворот. Влад увійшов плавно, злість підхльостувала в спину, а перед очима — дружина в обіймах кращого друга, як червона ганчірка для бика.

Влад не побачив, відчув, як Пашка вилетів з траси.

Мотоцикл в мотлох. І Пашка.

Влад матюкав його, тряс, напевно, намагався душу повернути назад. А він лише посміхався. Так і помер...з посмішкою на губах.

Він пробачив їй зраду, а смерть Пашки не зміг. І собі досі не може. Ось тільки Пашка йому не сниться, а переслідує вона, коли крокує з вікна.

Того дня він приїхав за речами.

Її голос досі дзвенить у вухах, а вітер — в голові. Вона ступила в ніч і...

Влад пам'ятає лише білосніжну сукню на чорному асфальті. Він злетів по сходах в лічені секунди. Вона лежала на асфальті точно зламана лялька: нежива, несправжня. Машинально він притиснув пальці до сонної артерії: пульс тріпотів на останньому подиху.

Він переполошив весь будинок, викликав швидку. Та приїхала напрочуд швидко. Соню врятували, тільки ходити вона так і не змогла. А він не зміг бути поруч із нею тієї ночі.

Тієї ночі він зірвався в небо. Тієї ночі він віддавав себе палаючій грозі, лавіруючи між сліпучими зиґзаґами блискавок. Тієї ночі у нього було ризиковане випробування нового літака в екстремальних погодних умовах.

Біль засліпив біля самої землі: вогненний, як білосніжні блискавки. І темрява подружилася з ним надовго. А потім вирок лікарів: інсульт і ніяких навантажень.

У тридцять років! Йому перекрили кисень, у нього забрали небо. Ніяких польотів на висоті більше тисячі метрів.

Це межа, його межа.

О, як він злився! І скаженів, знову намагаючись довести, що це не про нього. На висоті півтори тисячі він мало не здох. Напарник врятував, який не пустив Влада одного. А потім він зустрів Ада. Той витягнув його з болота саморуйнування і дав роботу.

Виявилося, у Воліні мало не помер фінансовий геній. Цифри, гроші, договори на деякий час дали перепочинок від страшних думок і вивертаючих снів. Він заробив грошей і став допомагати Соньці. Спочатку потайки, просто переводив їм гроші. А потім випадково зустрів їх спільну знайому і зрозумів, що до його грошей вона так і не доторкнулася.

Тоді він приїхав сам. Так і став їздити, возив продукти, гроші. З ним Соня стала виходити на вулицю, вірніше він її вивозив на прогулянки, возив за місто. Вона почала посміхатися, а він в їх зустрічі заганяв глибше минуле, яке знаходило лазівку ночами.