22.

Я дивлюсь на повідомлення і хочу вити від болю. А ще відчуваю, як вогняною хвилею накочує злість. Така яскрава наче веселка. Ось тільки бавитись зовсім не хочеться. Заховатись хочеться. Від цього чоловіка, що вліз під шкіру, в саму душу заліз і відпускати не бажає. Втекти від власних почуттів, що неймовірним коктейлем вирують десь у глибині мене.

І я знаю тільки одне місце, де завжди відчуваю себе у безпеці і де мене завжди люблять і чекають.

А що стосується Влада, то зо два чорти він мене знайде. В університеті мене знають за іншим прізвищем, а про мої родинні зв’язки відомо лише найближчим людям, а це дуже вузьке коло. І це чудово! Це означає, що мій план – дієвий і найкращий з того, що може прийти в мою хвору від болю і злості голову.

Подруги не здадуть, а батько тебе в порошок зітре, соседушко, навіть якщо ти раптом дізнаєшся, хто я. Татусь у мене такий. Він за мене з матусею порве голими руками кого завгодно. Любить нас дуже. І єдиний, хто ніколи не стане засуджувати, щоб я не накоїла.

І шалена ідея квіткою розквітає всередині. Настільки шалена, що я сама не вірю в те, що збираюсь зробити. Мама не пробачить. А я…Однією дурницею більше – яка вже різниця.

Прошу таксиста зупинитися у найближчого салону краси, який ще відчинений, не дивлячись на пізню годину.

Почувши моє побажання щодо зачіски, майстер довго вмовляє мене передумати — шкода зрізати такі розкішні кучері.

Але я не здаюся.

І вже через годину на моїй голові красується стильна стрижка з  ультракороткими пасмами, які недбало стирчать, і довгим чубчиком, пофарбованими в білий. Чорною залишається лише вистрижена під «їжачок» потилиця. Скуйовдивши пальцями коротке волосся, посміхаюся власному відображенню, абсолютно не слухаючи голосіння перукаря.

Так ось, мій дорогий сусіде, ти ніколи не дізнаєшся про мене, тому що тієї Сови, що плавилася в твоїх обіймах, — більше немає.

Зате є я, Софія Герман, яку ти ніколи не зустрічав.

Батьки шоковані, побачивши на порозі рідну дочку, абсолютно на себе не схожу, та ще й майже вночі. З тих пір, як тато купив квартиру, я рідко залишалася ночувати в батьківському домі. І то, як правило, після довгих маминих умовлянь або вагомого татового слова. Проти тата не попреш — це факт.

А тут сама з'явилася, та ще така ... незвичайна.

Але мама швидко оцінює ситуацію і визнає, що нова зачіска мені дуже йде, як і колір волосся. Робить яскравіше, помітніше і відчайдушніше. Останнє їй говорити не варто, тому як і без того прифігевший тато зникає з кухні, де ми розташувалися, а повертається вже з келихом коньяку.

— І які причини таких кардинальних змін? — осушивши келих, все-таки запитує батько.

— Дорослішаю, татко, дорослішаю.

— Дорослішаєш, значить, — він задумливо чеше потилицю. — Дорослішати – це добре. Але якщо вже пішла така п'янка – оголоси, будь ласка, весь список.

Мама фиркає, а я заспокоюю батька, попутно варячи собі каву.

— Татко, не хвилюйся. Крім татухи нічого кардинального більше не планується.

Тато киває, посміхнувшись.

— Ну татухами нас не злякаєш, так, Карамелько? — і пустотливо підморгує мамі.

Та сміється, притискаючись до батьківського боку. Посміхаюся, дивлячись на їхню ідилію. А у самій всередині виє біль. Глухо. Безнадійно.

— І ще, — підхоплюю джезву, виливаю в чашку смолянистий напій, сідаю навпроти щасливих батьків, — ти пропонував мені попрацювати у тебе, в німецькому офісі.

Батько згинає брову і чекає продовження.

— Так от, якщо все в силі — я не проти.

— А як же твоє заняття аерографією? Учні? — це вже мама, стривожена змінами моїх рішень.

Смикаю плечем.

— Кажу ж – дорослішаю.

Та тільки мого проникливого батька так легко не проведеш. Він мовчить довго, накручуючи на палець локон маминого волосся.

— Я подзвоню діду, нехай зустріне, — нарешті розбиває тишу батьківський голос. — Погостюєш у нього, він буде радий. Придивишся. Можливо знайдеш собі заняття цікавіше задушливого офісу і нудних угод.

Я дивлюся в усі очі і не впізнаю свого батька. Він так довго і так яро готував мене в наступниці, ненароком вводив в курс справ свого бізнесу, а тут раптом така несподівана пропозиція.

Я вже було рот розкрила, щоб запитати, з якого переляку такі зміни, але спотикаюся об сталевий погляд, такий пронизливий і все розуміючий, що вчасно прикушую язик і лише мовчки киваю.

Відлітаю я першим ранковим рейсом.