Мій ранок розпочинається з вітальної листівки. Вона прилітає у месенджер, який противно дзижчить, витягуючи мене з теплих обіймів сну.
Відкриваю повідомлення, підглядаючи одним оком, тому що друге невблаганно спить і прокидатися явно не бажає. Як і мозок, якому заважають виспатись у законний вихідний, влаштований собі коханій на честь дня народження.
Мабуть, і листівки вже летять з тієї ж причини, але…
На екрані мого старенького смарта світиться зовсім інша картинка: букет білих троянд з двома обручками від моєї найкращої подружки Тіни.
О, це в дусі Тіни, яка тільки і мріє, що видати мене заміж за мого теперішнього бойфренда. Вона вважає, що у нас вже все давно вирішено і схвалено у небесній канцелярії, тому що ми знаємо один одного з дитинства і батьки наші тільки сплять і бачать, як породнитися.
І все б нічого, але таких листівок дуже багато і це вже не схоже на простий жарт.
Сідаю на ліжку, розпатлую волосся, намагаючись зібрати думки у купку. І що це означає?
Слухаючи власну інтуїцію, заходжу у профіль подруги і весело пирхаю.
Ця руда скалка в одному місці примудрилась опублікувати вітальну листівку і власній історії, ще й відмитити мене з Гаррі. І тепер цими листівками забитий увесь мій месенджер.
Оце так веселий день народження намічається.
Вибираюся з ліжка, розсовую темні штори і мружуся від зимових сонячних променів, настільки рідкісних, що впору радіти – день буде гарним. Відкриваю вікно, підставляючи морозу розімліле після сну тіло. Зима обіймає холодом, пощипує шкіру, проганяє залишки сну.
— Змерзнеш, Снігуронько, — чується знизу чоловічий голос.
Красивий. Густий, оксамитовий, хрипкий. Таким голосом доросле кіно озвучувати (у місцях, де це потрібно, звичайно). І мурашки несуться по шкірі, лоскочуть, розганяючи жар по тілу. І десь всередині народжується нестримне бажання підставити себе цьому голосу, наче сонячним променям, щоб огладив ніжно, торкнувся чуттєвих місць…
— Ой ні, Снігуронька може тільки розтанути, — сміється той самий голос, висмикуючи мене з дивних думок і відчуттів.
Здригнувшись, розорюю очі і зустрічаюсь з веселим поглядом…хм…двірника? Чоловік стоїть, спираючись на лопату, за допомогою якої мабуть розчищав сніг, тому що навколо нього ідеально чистий п’ятачок асфальту з темною, присипаною піском, доріжкою до самого під’їзду.
Він широко посміхається і нагло мене роздивляється. Я теж не відмовляю собі у задоволенні роздивитись власника хвилюючого голосу.
Високий, у кожусі сірого кольору, обличчя вузьке. Смішна в’язана шапка у строкату смужку з веселим бубоном на маківці зсунута на потилицю. Одяг потріпаний, але дорогий. Мабуть, навіть шапка від якогось іменитого кутюр’є – сьогодні в моді яскраві кольори і нестандартні рішення. Ні, цей чоловік точно не двірник, але одягнутий дуже дивно.
І це раптом вабить, наче магнітом. Виникає дивно бажання стягнути цю безглузду шапку, зарити пальці у темне волосся, на якому блищать крапельки води, і…
Порив вітру викидає з дивних думок, ковзнув по шкірі тонкими голочками, полоскотав почервонілі щоки. Опускаю погляд і раптом розумію, що стою в розкритому вікні прикрита лише прозорою занавіскою. Під пильним чоловічим поглядом.
Чортихнувшись, швидко закриваю стулку і ховаюся в квартирі, для надійності і штори зсунувши щільніше. Дихання рветься, наче у марафонця на фініші, і я роблю декілька жадібних вдихів, не в силах наповнити легені рятівним киснем, який миттєво наче відкачали звідти.
Серце калатає як скажене, розганяючи по венах пекельний адреналін. І шкіра палає так, наче я щойно провела шалену ніч із чоловіком.
Оце так! Здається, я все таки влипла...
Друзі! Рада вітати вас у моїй новинці! Це буде яскрава, романтична історія про двох з різних світів і про те, як важливо довіряти та вміти чути один одного.
Сподіваюсь, ця історія вам сподобається.
Ваші відгуки та лайки зігрівають серце та надихають.
Отже, поїхали...
#1013 в Жіночий роман
#3731 в Любовні романи
#874 в Короткий любовний роман
перше кохання, вперта та невгамовна героїня, владний чоловік
Відредаговано: 17.11.2022