Розділ 12 Не все зразу (частина 2)

Бібліотека пустувала. Хоча їх було дві — одна через вікно на четвертому поверсі, а друга — тут на першому. Елвін казав, що тут багато хто буває, але як ми запримітили з Кароліною, то ні. 
—    Отже, починаймо! – вигукнула вона і почала шукати різні книги на тисячі стелажів.
—    Дівчино! – мовив хтось голосом, як у старого дідуся.
—    Ой, що це? – перелякалася дівчина.
—    Ей, ти новенька? 
—    Так, а звідки ви знаєте? – думала вона швидше звідки цей голос. – ОЙ, ні, хто ви такі? 
—    Я дух-бібліотекар.
Ого, так зразу відповів на моє питання.
—    Якщо тобі потрібна котрась книжка, звертайся до мене, я допоможу. – продовжив він.
—    А ви щось живе чи робот?
—    Ну… Взагальному, я живу у стелажах, якийсь комп‘ютерний пристрій з живою душею.
—    О-о-о-о, щось новеньке. – посміхнулася Алька.
—    Чим я тобі можу допомогти? Що ти шукаєш?
—    Е-е-е-е-е, не знаю. Шукаю книги, які мені допоможуть вивчитися тут.
А й справді? Що ж я шукаю? Я хотіла просто взяти щось почитати з будь-якого предмета, бо мені і так треба наздоганяти тут усе…
—    Для цього всіх книг думаю буде недостатньо.
—    Що?! – я оглянулася навкруги, та тут же більше мільйона книг, як цього може бути недостатньо?
—    Ця школа є найсильнішою в ІгрОстОпІї, тому тобі потрібно знати майже все, щоб стати однією з найкращих.
—    Але це ж неможливо!
—    Все можливо. 
—    В мене нічого не вийде! 
—    Згіден.
Я підняла голову до стелі від здивування. Так зразу згіден? А не можна сказати, що все получиться і не потрібно здаватися?
—    А що ти хотіла почути? Не згіден, йди до своєї мрії і так далі? Ти повинна сама вірити в себе, а не мені тобі говорити про віру. Захочеш — і будеш. Не хочеш — не будеш. Все просто. 
—    А якщо я промовчу? – запитала Аля.
—    Дізнаємся потім твій вибір. 
Я посміхнулась і мовила:
—    Думаю, я знаю, які книжки мені потрібні.
—    Оце вже краще. 
          Я сіла знову на підвіконня і підібгала ноги під себе. Поглянула у вікно. Знову гори. Я люблю гори, люблю цю атмосферу, люблю повітря, люблю життя і люблю все, що можна любити. Але в мене є лише одна надія, — щоб я надалі любила усе…
—    Як думаєш у мене получиться? – звернулася я до бібліотекаря.
—    Все залежить від тебе.
—    А якщо я не можу, якщо мені важко? 
—    Якщо тобі важко, значить ти йдеш, біжиш або повзеш, але не стоїш. От що найважливіше. Не стояти. Тому давай вчись.
Дівчина знову поглянула і відкрила наступну книжку, а потім згадала… Згадала навіщо вона тут.
—    Слухай, а де зберігаються пророцтва? – обережно запиталася вона.
—    Пророцтва? У склярі ігрової гвардії.
—    Ігрової гвардії? – звучить цікаво, але що це.
—    Там взагалі панує вся історія, що була від зародження ІгрОстОпІї і до сьогоднішнього дня. 
—    Цікаво, а де розташована ця гвардія?
—    Не гвардія, а скляр. – розгнівався бібліотекар. Вибач, але це конфіденційна інформація.
—    Але… Чому?!
—    Моє серце чує, що ти можеш щось вчудити.
—    Але ж в тебе нема серця?
—    Тоді душа.
—    Правильно чує. – мовила дівчинка уже тихіше.
—    Що ти сказала? 
—    Е-е-е-е-е, нічого, мушу бігти, бай-бай! 
Гукнула Аля і кинулася з бібліотеки в свою кімнату. Вона вже знала, що тут їй допоможе Морквик.
—    Бай-бай? А що це за слово? Ні в одній книжці ще не згадувалося, дивачка якась! – сказав дух бібліотеки.