Розділ 11 Зміна-Заміна (частина 4)

Аля посміхнулася. Кароліна миттю це помітила:
—    Чому посміхаєшся?
—    Я хочу досягнути чогось і тільки важкою працею, щоб ніхто не смів сказати — їй пощастило.
—    Цікаво. Більшості людям неважливо, яким способом чогось досягнути. А ти так зразу вибираєш тяжчий шлях, чому?
—    Я хочу справедливості. Я хочу справді чогось навчитися і досягнути цього сама. 
—    Справедливісті? Її ніколи не буде. Несправедливість буде вічно. І ти мусиш це зрозуміти.
—    Може й так. Проте я буду вірити в справедливість і буду до неї йти. Всі хочуть це прийняти, як є, бо так воно є. Але я маю надію, що це не так. 
—    Ти не зможеш змінити всіх людей.
—    Правильно, ти не зможеш. А я зможу, якщо захочу.
—    Самовпевнена.
—    Так і в цьому немає нічого поганого.
—    Якраз є. Ти віриш в неможливе.
—    Можливе і є неможливе. 
—    Ти божевільна і дуже наївна.
—    Ти права, я люблю бути наївною. Навіть, якщо мені розіб‘ють серце, я нікому не розіб‘ю його в відповідь. 
—    Окей, не буду змінювати твою думку, ми ж прийшли сюди книжки знайти, чи я тобі вже це казала?
Алька задумалася і відповіла:
—    Ні. 
—    Бачиш той стелаж? В кінці коридору?
Дівчина поглянула і помітила, що в кінці коридору знаходиться великий підвіконник, як ліжечко на якому можна присісти, а навкруги розкидані подушки. 
—    Бачу. Так гарно. Можна туди присісти? – зачаровано мовила Алінка.
—    Звісно. Я зараз повернуся до тебе з книжками.
Аля аж засіяла від щастя. З дитинства мрії про сидіння на підвіконні і поглядання у вікно — не полишали її. Миттю застрибнувши всередину і вкутавшись у всі можливі подушки, стала чекати Кароліну. Краєвид був неймовірний. Озеро, що сіяло від проблисків води набувало таємничої барви. Її страхи, побоювання, ніби зникли. Тут панувала тиша і спокій. Згодом дівчина заснула. Прокинулася уже не в жахливій формі, а в ніжно-розовому, теплому, довгому светрі та чорних джинсах. Навпроти неї сиділа Каролінка з ВЕЛЕТЕНСЬКОЮ горою книг, кружечкою чаю і читала щось про суспільні відносини врегульовані нормами права. 
—    О, ти вже прокинулася! Я вже думала недочекаюся! – вигукнула дівчина.
—    Ти мене роздягнула? – стривожено запитала Аля.
—    Ну що ти, - розсміялася вона. -  хай тебе хтось інший роздягає, а я виконала один ігровий трюк. 
—    Трюк?
—    Ти ж у нас ще дуже мало знаєш про світ Ігор. Якщо ти не вмієш керувати і не маєш захисту, тоді будь-хто може зробити з тебе гравця своєї гри.
—    Я стала гравцем у твоїй грі? 
—    Саме так. Хочеш навчу тебе робити захист? 
—    Стій! Ти мною просто керувала і звеліла мені змінити одяг? – запиталася Алька.
—    Так, а твої думки і мрії вже зробили твій образ. Інакше кажучи, коли ти спала тут — тобі хотілося бути у довгому та м‘якому светрі. Сила думки. 
—    Аааа, навчи мене робити захист, будь ласка. 
—    Уяви свою кімнату. Вона закрита зсередини, але хтось пробує розламати двері. Проте ти в голові зроби так, що вони повертаються на сходи кожний рак, коли ногою вдаряють двері. Так має повторюватися безперервно. Це захист до твоєї підсвідомості. Зрозуміло?
—    Так, зараз спробую.
Я сіла в позу лотоса. Уяви кімнату і всі потрібні події. Кароліна спробувала пробитися в двері і в неї получилося.
—    Слабенько. Я очікувала від тебе кращого.
—    Дам тобі пораду. Ніколи Нічого від мене не очікуй, я частіше всіх розчаровую.
—    Аль, чого ти?! Всі ми помиляємося, падаємо і встаємо, головне рухатися далі. У багатьох все вперше не вдається, але не всі зразу здаються.
—    Добре, спробую ще раз. 
—    От і супер! Розпочнемо. – з бойовим духом сказала вона.
Але до кінця заняття її бойовий дух явно пропав. Кароліна товкмачила і товкмачила Алі деякі теми з біології — все було дуже сумно. Ні одна з них не здавалася. Одна вчила, а інша пробувала щось зрозуміти. Проте дівчата заплуталися в кінцевому результаті ще більше.
—    Ти зрозуміла щось?
—    Можна тебе називати Керл?
—    Що? Так, звісно. Жди, про що я тобі говорила?
—    Про біологію. Вроді, стоп, а ми не розмовляли про хламідомонад?
—    Та це біологія.
—    А. Ой, точно. – здивувалася і згадала Алька.