Дівчина викликала свою сходинку і направилася з нею в наступну аудиторію. Тут розклад знали, лише сходинки, щоб учні не списували один в одного. Тому Аля і уявлення не мала, куди вона летить. Таку систему розробили, щоб у школі була справедливість і все отримували бали тільки за свої знання. Розумно, звісно, але ж і вчителям, і учням кожного тижня треба підстроюватися під новий графік, також не легко. Проте навіть з такими правилами діти щось вигадують. От, наприклад, Єва, не вчила матеріал, але перепрограмувала систему і все готова хороша оцінка. Всі хотіли справедливості, але дівчина знала, що справедливість не може існувати в світі несправедливих людей.
Тут сходинка різко зупинилася і закричала:
— Вставай!
— Чому? – здивувалася Алька.
— Я кажу, вставай! – кричала вона.
Я не зрозуміла, але всерівно зійшла з сходинки. Відчула удар. Мене хтось штовхнув, я повалилася на землю. Знову побила коліно. Я підняла голову. Навкруги мене було кілька хлопців, стоп, це ж ці хлопці, що хотіли мене впіймати в столовій.
— От ми й знову зустрілися. – заговорив Алекс.
Я спробувала піднятися з підлоги, але Алекс натис рукою на моє плече. Це був адський біль — вогня.
— Бачу, ти познайомилася з моїм даром вогню. – продовжив хлопець.
Одяг пропалився. Плече пекло. Будь ласка, я отримала опік їдучи на урок.
Аліна поглянула на нього стривоженим поглядом і запиталася:
— За що ти так зі мною?
— Цікаве запитання. Вчора я мав піти кудись з Євою, але наші плани провалилися, бо ти її розсердила.
— Жах.
— Що ти сказала? – підвищив голос біловолосий.
— Кажу, ЖАХ. Ти вдарив мене через іншу дівчину. Ти підняв руку на дівчину, це низько.
— На тебе не низько. Тебе й дівчиною вважати не можна. Жахлива, нерозумна, страшна, безталанна.
От і знову безталанна. В цій школі колись перестануть мене називати безталанною? Стоп, я ж красива. Як він може мене так називати?
— Взагалі-то я красива. Це от в тебе трішки личко перекривлене.
— Як ти смієш? – закричав він і вже націлився рукою на щоку Алі.
Проте йому помішали.
— Алексе, ти здурів над маленькою знущатися? – вигукнула котрась дівчинка.
До них підійшла надзвичайно мила, довговолоса, русява незнайомка. Проникливі карі очі і спокійний погляд.
— Кароліна?! Ти вроді ніколи не була проти? – щиро здивувався парубок.
— Не була, але це дівчина, чи ти погано бачиш? – продовжила вона.
— Я прекрасно бачу, новенька сама винна, вона розгнівала Єву.
— Тепер ти через Єву принижуєшся? Чи може ти забув, що ти хлопець і не маєш права знущатися над дівчиною? Краще розійдися з Євою, вона на тебе погано впливає.
— Ні, я її люблю.
— Тоді люби її правильно.
— Ок, гудбай, новенька. – сумно провадив хлопець і зник за кутом.
За ним пішли інші, його свита, на мою думку, які весь час просто дивилися на мене і мовчали. Ненавиджу їх. Проте треба прощати…
— Куди пішов?! – закричала Каролінка.
Алекс повернувся назад.
— Що ще?
— Ти повинен вибачитися. Перед новенькою, вона не заслужила такого ставлення.
— Що?! – полізли очі в хлопчини.
— Що чув! Треба думати про свої вчинки! – продовжила смілива кароока.
— Ей, Каролін. Давай краще, я вам гроші дам, ви підете повеселитись, але вибачатися я не буду і йти з нею не буду, мене Єва вб‘є.
— Вибачення проси. Твої гроші не змінять минулого. – була невблаганною Кароліна.
Алекс посмутнішав, але подав мені руку і допоміг піднятися.
— Вибач. – промовив він і зник.
Ого, а тут ще вчать зникати отак? Треба буде Елвіна запитатися.
— Дякую. – обернулася я до довговолосої.
— Не хочеш прогулятися? – запитала вона.
— Це буде компенсація?
— Нехай. – спокійно відповіла Кароліна.