Нарешті ми дійшли до столика. Елвін не задумуючись сів з одного боку, а мені нічого не залишилося, як сісти з іншого боку. Уже не на диво стільці, які виглядали твердими насправді були м‘ягкими подушками.
— Про що думаєш? – заговорив хлопець.
— Уяви про метеликів. – огризнулася Алька.
— Доречі, я тут думав, як допомогти тобі з біологією. – не звернув він уваги на мою зухвалість.
— І як? – вмить зацікавилася я.
— Малюй! – відповів хлопчина.
Коротко і ясно. Мда, а щось цікавіше вигадати не міг?
— Малювати я не буду, я це ненавиджу.
— Полюби! На багатьох контрольних потрібно саме малювати і завдяки цьому буде легше запам‘ятати матеріал.
— Не все можна так просто полюбити.
— А я б сказав все. Хоча ти навіть не пробувала, тому така недалекоглядна.
Алька вмить набурмосилася і злісно відповіла:
— А ти ніби пробував!
— Подумаєш. Легка справа.
— Докажи.
— Побачимо.
— Еййййййй. Так нечесно!
— Ніби в житті буває чесно, розсмішила.
— Може ти будеш мене нарешті вчити?! І взагалі чому ти вирішив мене навчати?
— Незнаю, захотів. Знаєш, скучно буває, хоч і вчитися важко, але хочеться чогось нового, навіть якщо розумієш, що це може забрати весь твій вільний час. Особливо тебе вчити хочу.
— Чому мене? – запиталася прямо дівчина.
— Бо ти інша. В тебе дар віри, найсильніший дар, тобі дана найважча місія, в якій треба відшукати спадкоємицю престолу. А найбільш абсурдне в цьому всьому, що ти — нуль.
— Я нуль? - округлила очі вона.
— Так.
— Як ти смієш?! Ти хіба розумієш, що людина не вимірюється оцінками, а вчинками, поведінкою і найголовніше людяністю. Уяви, що 1 це людяність, а 0 це щастя, ще 0 це якісь блага. І вийшло 100, але забери 1 людяність — лишиться 00. Тому людяність найголовніше.
— Звідки ти це знаєш?
— В мене був хороший вчитель математики. Він це розказав.
— Але він явно мало тебе навчив.
— Мало? Він навчив мене всього, що я повинна знати в своєму віці, то ваш світ надто полетів вперед!
— Ага, не шукай собі виправдань і краще вчися, ніж байки розказуй.
— Та що сьогодні з тобою?! – голосно вигукнула я.
Щось з ним було не так і я відчувала це кожною кліточкою свого тіла. Ще вчора цей хлопець був люб‘язним і милим зі мною, а сьогодні ризикував всім заради мене і кричав на мене. Що з ним таке?!
— Нічого. Просто правду говорю. Мені не подобається, що ти говориш одне, а робиш зовсім інше.
— Що-що? – ще більше округлила свої очі Алька.
— Ти сама казала, що не хочеш стосунків, а навчання. А тепер говориш зі мною, а не вчишся.
— А я що з тобою зустрічатися буду?
— Незнаю.
Незнаю?! Яке з біса незнаю?! Що він мав цим на увазі?! Що він таке говорить?! Що з ним таке?!
— Елвіне, ти мені друг і я жива людина, мені потрібне спілкування.
— Спілкування? Весело, як завжди ти показуєш комедію.
— Яку комедію? – втретє округлилися очі в Алінки.
— Думаєш це весело? – починав сердитися Елвін.
— Що весело? – досі не розуміла нічого я.
— Ти потрапила в цей світ. Ти повинна до нього пристосуватися, інакше в тебе нічого не вийде.
— Чому я повинна? Я нікому нічого не повинна!
— А от ні! Повинна! Ти повинна всій ІгрОстОпІї!
— Чому?!
— Тобі це краще не знати.
— Елвіне, розкажи. – рішуче мовила я.
Хлопець сумнівався, але все ж заговорив:
— Ти ніколи не задумувалася чому саме дівчина з даром віри мусить знайти спадкоємицю?
— Ніколи.
— Той, хто має дар віри повинен поплатитися за свої гріхи.
— Гріхи?
— Так, гріхи. Ти чинила зло, просто не пам‘ятаєш. Ти була злом.
— Яким злом? Я не була злом! Я просто дівчина, яка нікому нічого не робила!
— Аль, ти вбивала. Ти мучила людей.
— Чому ти так думаєш?! – закричала я.
— Так написано в легендах. Той хто має дар віри, має понести найсильніше покарання. Пройти через все.
— В цьому немає сенс! Це неправда!
— Правда, я знаю це.
— Як ти можеш це знати?
— В мене дар майбутнього.
— Але не минулого! Ти зараз не в настрої, тому верзеш всякі дурниці, зустрінемось завтра, уроки я вивчу сама. Я не хочу сваритися. – мовила Аля і рушила до виходу.
Елвін залишився сидіти і не міг зрозуміти, що сталося. Він припустився помилки, розізлився, накричав на неї і розповів якусь дурну легенду, яка напевно є суцільною брехнею. Він же це вичитав в книжці, яку розробили колишні випускники, щоб пожартувати над вчителями. І чому він взагалі це згадав?! Що з ним?!