Розділ 10 Здобуття і втрата (частина 5)

Він взяв її за руку і як завжди потягнув за собою. Тисячі різнобарвних стелажів, книги написані різними мовами. Все це зачаровувало.
—    Знаєш, я хочу написати книжку. – мовив Елвін.
—    Про що? – запиталася я.
—    Незнаю, але хочу, а ти?
—    Я ніколи про це не думала. – відповіла дівчинка.
—    Чому?
—    Часу не було. В мене було стільки пригод і проблем, що часу спати не було, не те, що думати про майбутнє.
—    В тебе й зараз по вуха проблем і пригод, але це не заважає тобі думати.
—    Ну так, але я люблю читати, а от писати якось незнаю. Це важко.  – задимлено сказала Алька.
—    А ти знаєш, що таке важко? 
—    Ну так. Що за дурне питання?
—    Не дурне. Все є важко. Абсолютно все, як і легко.
—    Що ти маєш на увазі?
—    Важко вирізняється по самій людині. Приведу приклад, математика тобі дається важко — це твоя важкість, а мені навпаки — це моя легкість. Цікаво, чи не так? В світі тисячі різних понять, але для кожного вони різні. Тому не можна стверджувати, що той предмет легкий чи важкий, для кожного по-різному. Світ настільки індивідуальний, але ми багато що приписуємо до всіх, бо це легко або важко для більшості. 
—    Поняття всього два.
—    А подумай про інші. Радість для когось це добре, а для когось погано.
—    Чому це радість для когось погано? – здивувалася дівчинка.
—    Бо дехто знає, що після кожної радості йде смуток. Полоса зебри.
—    Але це не так! – заперечила я.
—    Не так? – здивовано перепитав Елвін.
Я подивилася хлопцю в вічі і сказала:
—    Життя — це не чорна і біла полоса. Життя — це шахмат на дошка. Хід залежить від тебе. І чорним чи білим залежить також від тебе. Проте й не завжди шахматна дошка. Розумієш, життя це все твоє, воно індивідуальне. Все залежить тільки від тебе. Звісно, бувають різні обставини, але це тільки можливості. Чим більше в тебе перешкод, тим більше, що ти досягнеш своєї цілі. Також більша можливість, що ти здаєшся. Проте, якщо ти не зупинишся, то здивуєшся, яке життя може бути прекрасне.
—    Життя не прекрасне. Зніми розові окуляри. – відповів хлопець.
—    Якраз навпаки — ти зніми чорні окуляри. Тому що ніяких окуляр не існує. Існує тільки ти і твоя думка, і твоє бачення. Як ти будеш дивитися на світ, так і він на тебе буде дивитися. Зрозумій, що бути позитивною людиною і дивитися на все з усмішкою це не погано. – відповіла я.
—    Це твоя думка, ходи вже.
—    Доречі, я не розумію. Чому ти мене завжди береш за руку? 
—    Просто ти повільно ходиш.
—    Що?
Я здивувалася. Дуже здивувалася.  А він відпустив мою руку і я пошкандибала за ним.