Розділ 10 Здобуття і втрата (частина 4)

Вона побачила навкруги тисячі стелажів з книгами. Найрізноманітніші від фентезі до цілком наукової літератури. Звідки це тут взялося? Дівчина й не помітила, як останнє речення сказала вголос. Хлопець усміхнувся і відповів:
—    Це найдавніша бібліотека в ІгрОстОпІї. Тут зібрані найстаровинніші книги, від створення світу і до минулого століття.
—    А сучасні що ні? – перебила Алька.
—    Сучасні у нашій бібліотеці на першому поверсі, тому у цю бібліотеку ніхто ніколи не навідується. Проте тут є по-справжньому рідкісні книжки, які ти більше ніде не знайдеш. 
—    Я ще не встигла побувати в тій сучасній бібліотеці. А хіба книжки, що знаходять тут не є забороненими, якщо заборонений вхід на четвертий поверх?
—    Вхід на четвертий поверх був заборонений практично завжди. Тільки одне століття від початку створення всього, сюди можна було навідуватися. Я незнаю, чому ввели заборону сюди заходити, але я завжди тут буватиму всерівно. Четвертий поверх це як інший світ і такого унікального місця ти не знайдеш більше ніде. А і сьогодні ти підеш в бібліотеку на першому поверсі.
—    Чого це? – здивувалася Аля.
—    Треба буде деякі книги, от туди навідаєшся. Доречі, а ти любиш читати? – запитався Елвін.
—    Чи люблю я книги? Скажу чесно, це дурнувате питання. Помітно, що ти про мене нічого не знаєш.
         Елвін запитально підняв брову.
—    Я живу книжками. Я обожнюю їх. Кожну сторінку, кожний кутик і заголовок. Читання рятує мене. Я не читаю для того, щоб збільшити свій словниковий запас. Я читаю, щоб врятуватися. Втекти від жахливої реальності і поринути в інший світ. Саме за це я люблю фантастику, де все геть інакше. Так я рятуюсь, від обставин, горя і життя взагалі. Коли я була маленька моє життя не було таким веселим, як може здатися на перший погляд. Я плакала кожної ночі. Засинала і прокидалася з думкою, що хочу померти. І тільки книги, які були на моїх полицях — врятували мене. Тому що коли я читала, ніби вирушала в інший світ, де нема такого жаху або де все в сто разів гірше, ніж у мене. Я так хочу плакати, як згадаю все. Мене сварили, били за кожну не таку оцінку. Погрожували, коли я зробила щось не так. Сміялися з мене і моєї фігури. Але як би я все це не ненавиділа, я всерівно люблю їх, людей, які виховали мене. Я ніколи не захочу повернутися в минуле, навіть якщо теперішнє мене вбиватиме. Тому що гірше, ніж тоді уже не буде. Елвіне, за що це мені? Чому я повинна це все пережити? Чому в цей момент я стою тут і готова померти, тільки б це все закінчилося? Я заблукала, мені боляче і я незнаю, чого хочу. Ніби в мене в серці ще досі горить той маленький вогник надії, що я хочу жити. Але серце вже давно знає, що його нема. Вогник згас, як згасла я. Я згасла давним-давно. І найгірший мій спогад — мій нічний кошмар. Тому я ніколи не любила і не люблю сни. У всіх снах мене вбивають або я в крові, або я кричу, але мене ніхто не чує. Тепер ти мене знаєш, ось хто я. Я боягузка, невдаха і рюмсалка. Вибач, вибач, що я прямолінійна і завжди все кажу зразу. Я. Я. Не хотіла. Вибач. 
   Аля почервоніла. І покотилися справжні сльози. Як вона мріяла жити спокійно, просто народитися в хорошій сім‘ї, ходити до школи, вивчитися, знайти роботу, вийти заміж і померти. Дівчина була тією, хто не хотів пригод і вражень, кому потрібен був лише спокій. Проте життя вирішило інакше.
   Хлопець підійшов до Альки і просто обійняв її. Він не знав, що сказати. Проте він зрозумів, хто вона насправді. Це не та дівчина, яка накладає на себе маску байдужості, відповідає і бореться за свої слова. Вона ніколи не була такою, вона лише грала роль такої. Він ще більше притулив її до себе. Згодом сльози перестали капати. Аля відхилилася.
   Перше, що він побачив це її рожевий носик і обличчя, яке показувало одну-єдину емоцію — полегшення. Елвін вирішив не запитувати чи стало їй легше, все було ясно без слів.
—    Хочеш поблукати книжковими полицями? – натомість запитав він.
—    Авжеж, до чортиків хочу. – захоплено погодилася Алька.