Нарешті знову те саме місце, цей поверх. Пройшов буквально день, але це місце вже стало рідним.
— Тобі треба бути серйознішою і не прощати людей так легко! – почав свої нотації Елвін.
— Мені начхати чи вибачу їх чи ні. Я стараюся не звертати уваги на конфліктні ситуації, окрім конфліктів з тобою. – сказала дівчинка і розсміялася.
— Ну… Це я помітив. – усміхнувся хлопець. Проте не переводь тему.
— Та я й не сильно переводжу. Розумієш, я не хочу витрачати час на конфлікти, бо мені зараз потрібно вчитися. Багато вчитися, щоб потім доказати всім, що я змогла.
— Так, розумію. Але пообіцяй, що якщо що будеш стояти за себе, відстоювати свою думку.
— Ок.
— Що сьогодні вчити хочеш? В тебе так багато пробілів, що я й незнаю з чого починати. – розвів руками хлопчина.
— Почнемо спочатку. А яке сьогодні число? – трішки зацікавилася Аля, в неї з‘явилося якесь дивне передчуття.
— Дев‘яте березня.
— Ой.
— А що сталося? – запитав Елвін.
— В мене вчора день народження було.
Аля враз вибухнула сміхом. Елвін спочатку нічого не зрозумів та згодом сам почав сміятися.
— Скажи, як можна було забути про власне день народження?
— Я незнаю. – сміючись відповіла Алька.
— Тобі хоч стільки років виповнилося?
— П‘ятнадцять.
— Оце так! Вперше бачу таке чудо.
— Я також.
І вони знову почали сміятися.
— Все пішли вчитися, а то так весь день просміємося.
Алька роздивилася навкруги і запиталася:
— А де ми будемо вчитися?
— Ось тут. – відповів хлопець.
Мить і біля них посередині великої кімнати, з‘явилася парта і два стільця. На парті були два прозорі комп‘ютери. Аля швиденько підбігла і сіла на один зі стільчиків. Як завжди з вигляду тверде, а насправді м‘якеньке.
— Готова?
— Як ти це зробив?
— Ти ж в ІгрОстОпІї. Треба ігрувати.
— Що? Що? Ігрувати? Це як? – загорілася Алінка, нарешті щось цікаве.
— Ти незнаєш, що це таке? – підняв брови хлопець.
— Так-так. – закліпала очима дівчина.
— Навіть незнаю, як це пояснити. Ти живеш на планеті Земля, так?
— Так.
— І там всі люди повинні працювати, щоб отримувати гроші за які жити, так?
— Так.
— А в ІгрОстОпІї повинні ігрувати. Тільки ми отримуємо ці вміння з наших досягнень. Як в грі. Наприклад, в школі.
— Що?
— Не перебивай. Дивись, тут в нас є змагання і навчання за кожний виконаний тест і виграш, ти отримуєш більший доступ і якісь речі. Знаєш гру пабг? Таку про виживання.
— Звісно, хто її не знає.
— Так ось там ти виконуєш якісь завдання і отримуєш гроші або під час гри збираєш щось, находиш. В нас не можна щось знайти, тільки при раунді самої гри, але за кожен правильний тест нам щось начислюється. Залежно від того, як оцінюється сам тест. Бо він може оцінюватися, як грошима або як навичками.
— Навичками? Таяк дають нові вміння в грі?
— Саме так. Я колись писав тест по зоології, я здав найкраще, за це мені начислили навички спілкування з тваринами.
— Ого, це цікаво.
— Ага, чим більше ти знаєш, тим більше в тебе навичок і грошей, скажи чесно?
— Тут справді є справедливість. За твої вміння і знання.
— Хочеш спробувати ігрувати? Якщо я не помиляюся, ти ще не ігрувала, а значить в тебе є пробні гроші і одна навичка.
— Пробна навичка?
— Метод фортуни. Ти крутиш фортуну і яка навичка тобі попадеться, це буде твоя перша. З чогось же потрібно починати? Чи не так?
— Ага. Я хочу спробувати.
— Ти повинна розкрити свій паспорт.
— Паспорт?
— Там записано все про тебе, кількість грошей, навички, досягнення і так далі.
— А як його розкрити?
— В кожного по-різному. В когось це якесь слово, а в когось якийсь рух.
— А в тебе що?
— Небачене. – мовив хлопець і перед ними з‘явилася велика прямокутна стіна на які були досягнення Елвіна, його рахунок та багато інших речей. В мене дар майбутнього, тому й слово небачене. Те, що ніхто не знає і не бачив.
— Класно, а як мені відкрити свій паспорт?
— Це ти мені сама розкажеш. Кожен сам приходить до цього. Це твій власний шлях, тому сама думай. Ти ж дарвік з даром віри. От і спробуй пов‘язати з вірою якесь слово або рух.
— Я незнаю. Ніколи такого не пробувала.
— Спробуй. – посміхнувся Елвін. Я йду, повернуся через годину, в тебе є час відкрити свій паспорт, я заважати не буду. А і я заберу парту і стілець, це тобі не пригодиться, думаю. – тільки як він це промовив, всі речі зникли, Аля впала:
— Еййййййййййй, я тобі ще десь це нагадаю! – пригрозилася вона.
— Побачимо. – і зник.
— Супер. Лишив мене одну, а я тепер маю думати, як викликати цей паспорт. Таксссс, він казав, що потрібне слово. Що в мене асоціюється з вірою? – запиталася сама себе Аля.
— Бог. Я. Сила. Старання. Дар. Вміння. Наслідок. Надія. Ніііііі, щось не те. Ну яке слово можна підібрати до Віра? Треба щось інше. Він ще казав рух, а якщо танці? Якийсь рух?
Дівчинка стала в центр кімнати. Вона спробувала потягнутися до ніжки, розімнулася. Витягнула одну руку вверх, закрутилася в повороті. Емоції, все що вона тримала в собі вирвалося на волю. Воля. Не те. Кожний рух виражав емоцію. Думки заполонили події. Події сьогодення. А може вчорадення? А таке буває? Ні. Вона різко зупинилася. Поглянула навкруги. На ній уже не було спідниці і порваних колготок, вона була в ніжно-голубому платті. Кімната перетворилася на зал. Четвертий поверх ожив. Все помінялося. Золотисті стіни. Підлога укрита квітами. Вона зрозуміла. Її слово — це її доля. Доля. Те що я сама обираю, те в що маю віру. Це і є її ігрування, її доля — це сама гра. Вона безсило впала на підлогу, скрутилася калачиком і заснула. Те що вона приховує, те що від неї приховує її доля. Кожен день змінюється. В неї є все, головне обрати те, що хоче серце. Алі снився сон. Сон в якому, вона вирішувала долю всіх, тільки не свою. Хтось кричав:
— Аля, Але, Алічко, ніііііііііііііііііііііііі. Не роби цього, прошу тебе.
Проте дівчина, ніби не чула, вона сміливо ступила в безодню.
— Аля.
Хтось наполегливо бив її по щокам і нарешті вона прокинулася від кошмару.
— Аль. Я переживав. – сказав Елвін і не думаючи обійняв дівчину.
Голова крутилася. Розум, ніби затуманений. Я не розумію, що відбувається. Елвін, що він тут робить? Чому я в голубому платтю? Але яке воно гарне. А чому він мене обнімає? Що відбувається? Я нічого не розумію.
— Аль, що трапилося? – запитав він і відпустив дівчинку.
— Я незнаю. – в голові була справжня буря, що ж сталося?
Алінко, думай, думай, думай. А згадала, я пробувала слово віднайти, далі танцювала, ой, а потім все змінилося і я заснула. Сон, ні, це був швидше кошмар.
— Я знайшла слово. – вигукнула вона зраділо.
— Добре, але що трапилося? І чому ти в платті?
— Я уявила плаття і так сталося.
— Альььььь, я тебе вітаю! – мовив Елвін і знову обійняв дівчинку.
— З чим? – не зрозуміла вона, але все ж ці обійми були приємні.
— Ти ігрувала.
— Що справді? Невже? Ураааааа. - заусміхалася Алька.
— А яке твоє слово?
— Доля. – мовила вона і перед ними з‘явився Алін паспорт.
— Ну що ж спробуємо фортуну?
— Давай. Тільки б щось нормальне попалося.
— І не надійся, мало кому щастило першу навичку отримати якусь класну.
— Ладно, не надіюся.