Розділ 8 Багато здивувань Альки (частина 2)

Роботок пішов до стіни з правого боку, а Алька попленталася за ним.
—    Слухай мене уважно. Ця стіна є кухнею, тобі просто потрібно знайти маленький значок з сніговиком на стіні. Натисни на нього і побачиш, що трапиться.
—    Заінтригував. – мовила сміючись дівчинка.
Вона почала шукати значок, приглядаючись до фіолетового кольору стіни. І лише завдяки довгим пригляданням, помітила, що це не фіолетовий колір, а його різні відтінки. Вже через мить вона відшукала значок і сміливо натиснула на нього. Секунда та вони опинилися у справжнісінькій кухні, тільки трішки іншим дизайном. Дуже простора кімната з виглядом на високі, прекрасні гори. Все було оформлене у білому кольорі. Раптом Аля помітила підвішену капсулу до стелі у якій плавали різні продукти.
—    А що це таке? – перелякано запитала дівчина.
—    Холодильник. – миттю відповів робот.
—    А як він працює?
—    Принцип його роботи базується на момінесценції, яка охолоджує біополімерний гель, у якому зберігаються продукти. Цей гель абсолютно прозорий і він не прилипає до продуктів. Близько двохсот років тому, гель був зеленого кольору, але вже вчені створили штучні красителі, які знищують колір і не шкодять навшколишньому середовищу. В цьому холодильнику немає ніяких паличок, продукти плавають у ньому. Якщо хочеш щось звідти дістати, скажи, що саме. Не переживай, це робот-холодильник, який знає всі мови, тому він тебе неодмінно зрозуміє.
—    Клас! Добре. Містере Холодильнику, можна молока?
—    Містере Холодильнику? Так кумедно мене ще ніхто не називав, ти просто можеш сказати, що хочеш, тобі не обов‘язково до мене звертатися. – відповів робот-холодильник.
—    Він ще й говорить! – зі здивуванням мовила Аля.
—    А хіба роботи не говорять? – насмішкувато запитав Роботок. Як ти скажи мені збираєшся їсти молоко?
—    Я ще хлоп‘я добавлю. – посміхнулася дівчинка.
—    Аль, злови своє молоко, будь ласка.
—    Що? 
—    Злови молоко.
І лише зараз дівчина помітила, що в повітрі літає склянка молока, а з нею заодно хлоп‘я. Обидвоє покриті біополімерним прозорим гелем.
—    Стоппппп! А цей гель мені не зашкодить? – зненацька запитала Алька.
—    Це антибактеріальний гель. Такий як антисептик. Дотеркнешся до продуктів і водночас помиєш собі руки. 
—    Классс. 
Вона взяла продукти, миттю відчула холод і дотик антисептику з яким завжди приходила в школу. Аліна пішла до стола. Все було прозорим і зробленим з комфортом. Поївши, як завжди підійшла до дзеркала на якому згори звисала щітка, яка в свою чергу протирала дзеркало, саме тому воно було ідеально чисте. Надягнула форму і заплела звичний хвостик. Постоявши і надивившись на себе, дівчина задумалася. Сьогодні буде не просто день, можливо ввечері я буду плакати, а може все зміниться. Може мені пощастить, обов‘язково пощастить, головне вірити. Все буде добре. Зі спокійною душею вона попрямувала з кімнати. І як тільки двері зачинилися, зрозуміла, що забула рюкзак.
—    Блінчик, щось не подобається мені це все.
Вона зразу повернулася, щоб взяти ранець, проте на рівному місці дивним чудом спіткнулася і порвала чорні колготки.
—    Ну що ж це таке! Знову все наперекосяк! – вигукнула вона.
Дівчина побила собі коліна, але встала і підійшла до дверей. Як на зло, вони були зачинені. А Роботок пішов заряджатися, а отже спати. Прийшлося йти в порваних на колінах колготках. Алінка стала на свою сходинку, але та не була впевнена, що це Аля, тому як би дівчинка не доказувала, що це вона, вперта сходинка не рухалася з місця. 
—    Якби ти була Аля Мертрополіс, то мала б ранець, а в тебе його нема, а отже я не ступлю з місця! Йди по сходах, брехуха! – крикнула сходинка.
—    Та я не брешу! Я забула рюкзак, я не винна!
—    Ага, так я тобі й повірила, скажи мені хто забуває у перший день рюкзак?!
—    Але це не перший день, я вчора була на уроках!
—    Проте мені не повідомили, тоді ще, що в мене є дівчинка! Тому перший день! І ніхто ніколи в цей день не забуває, а отже це не ти!
—    Але ж це я! – вперто заперечувала Алька.
—    Йди геть! – грізно закричала вона.
Сумна Аля попленталася по сходах, які вже стали прозорими, бо учні вирушили на свої уроки і сходинки з ними. Не маючи ні розкладу, ні портфеля, ні хорошого настрою, дівчина вирушила шукати кабінет. 
Нарешті дівчинка дійшла до першого поверху. Хоч ніби й три поверхи було всього-навсього йти, але три довжелезні поверхи. Вона пройшла всього декілька кроків, шукаючи кабінет, як хтось поклав їй підніжку. Це була королева школи — Єва.
—    Оооо, хто з‘явився! Подивіться на неї, навіть грошей на колготки і ранець немає, може скинемось її?
Єва була не одна. Біля неї стояло близько п‘яти її подруг, які гучно хихотали і вигукували:
—    Це точно! Ще й дурна така!
—    Оооооо, згідна! Вона вчора не змогла найпростішого прикладу розв‘язати!
—    Це ж треба такою тупою вродитися!
Аля не витримала:
—    Що вам від мене потрібно? Відстаньте, будь ласка, я не збираюся це вислуховувати! 
Проте як тільки вона встала, хтось з усієї сили повалив її назад на підлогу. 
—    Ще каже, що нічого не робила! Тобі хто позволяв за наш столик сісти? Аааааа, ніхто. Тоді чому ти ведеш себе так нестерпно? – сказала якась з дівчат.
—    Де там писало, що це твій столик? Нестерпно? Думаю, це ти себе так поводиш! – відповіла Аліна.
Хтось дав її запотиличника.
—    Ви здуріли? Шестеро на одного? – знову мовила Аля.
—    Тобі страшно? – сказав хтось.
—    Ні, я просто не люблю несправедливість.
—    Не переживай, з нами ти до неї привикнеш. – відповіла Єва і не довго думаючи, взяла у своєї подруги пляшку молока. До Алі вже почало доходити, що зараз станеться, вона спробувала вирватися, але її притисли з усіх боків. Єва відкрила пляшку і вилила все прямо на Алю. Кілька секунд до дівчинки доходило, що зарах сталося і тут вона побачила за стіною стояв Елвін. Він усе бачив і нічого не зробив. Він не допоміг їй, не врятував, а просто спостерігав. Хлопець побачив погляд Алька обернений на нього, він швидко підбіг до них. Але дівчина не збиралася з ним розмовляти, все й без слів було зрозуміло. Біль змішалися зі смутком. 
—    Ти ненормальна! Ти дуже не вихована особа, я не хочу на таких людей свій час витрачати! Пропустіть! – грізно закричала вона, розступила всіх і побігла. 
Королева збиралася догнати її і дати їй ляпаса, проте якраз в цей момент, підняту руку Єви зловив Елвін. Він зупинив королеву.
—    Зупинись! Ти достатньо з неї познущалася! – сказав він.
—    Чому ти її захищаєш, а не мене? – не на жарт розгнівалася дівчина.
—    Тому що в тебе багато друзів, а у неї немає нікого хто б їй допоміг і врятував. – відповів він і побіг за Алею.
—    Як він може до неї так добре ставитися? Він що забув про Кароліну? Чому він до мене так не ставиться?! – злісно прошепотіла собі під ніс Єва.