Розділ 7 Божевілля, урок і ще раз божевілля

Розділ 7 «Божевілля, урок і ще раз божевілля»
        
      Все було перевернуте, поперекидуване, ніби в кімнаті пройшовся грім.
—    Що трапилося? – здивувалася Аля.
—    Це ти винна! Як твій настрій так швидко змінюється? Не пройшло й п‘яти хвилин, як ти вже рюмсаєш, потім сердишся, а під кінець здивована. – відповів роботок. Стоп, чому ти досі не на уроках, уже ж 10 по 10 годині.
—    Що? Уже? Роботок, ти вчора казав, що будеш сам управляти моєю кімнатою, бо ти ж знаєш мій настрій. 
—    Коли це, я таке казав! – закричав він.
—    Не бреши.
—    Ти думаєш я маю часу стільки всього робити?! Ти ітак забагато собі позволяєш! Ходиш всюди, де вздумаєшся, та ще й смієш мені перечити! Ти дурнувата розтелепа!
На цей раз дівчина не злилася. Тільки знову здивувалася, що ж це за світ, що навіть прогулятися не можна.
—    Ок, я побігла на уроки, удачі тобі! – мовила вона і вибігла.
Роботок здивувався, він тільки обзивав її, а вона так спокійно побажала йому удачі і пішла. Проте він не хотів думати про цю ненормальну дівчину. Йому було всерівно на її долю і він явно не хотів бути її роботом.
Аля вже йшла по крутистих сходах, як знову прийшло повідомлення від Фанти: «Привітик, Алька! Не пройшло й дня, як я тобі пишу. Твоя сходинка поки що не готова проводжати тебе на уроки (бо її ще в тебе немає), тому я тобі розкажу шлях. Сьогодні в тебе буде поєднання мов. Надіюся, ти знаєш, що це таке і знаєш хочаб три мови, бо якщо ні, справи погані… Дивись, ви будете грати гру Джем. Ви всі сядите в коло і кожен буде передавати іншому щось. Типу якесь питання, а той має відповісти на нього на будь-якій іншій мові. Якщо наприклад ти запитаєш на англійській, то інший учень має відповісти на будь-якій, окрім англійської. Зрозуміло? Думаю, так. Потім після поєднання обід. Я напишу зараз тобі, як пройти спочатку до кабінету на урок, а потім до їдальні. Кабінет: 100 сходинок вниз, потім 45 вправо і ще 35 вниз, далі наліво 300 кроків прямо і ліворуч будуть галактичні двері до кабінету. Щоб зайти скажеш своє ім‘я, програма запрограмована на певні імена учні, тому відкриє тобі,  якщо ти записана. Їдальня: від кабінету 256 кроків на ліво і потім 2 кроки вправо, двері праворуч. Удачі тобі, маленька.»
 Дівчинка поспішила йти за інструкцією і швидко прийшла до кабінету. Сіла за будь-який стілець, ітак всі стільці стояли в колі. Підлога була вкрита дитячим ковриком. Так дивно, на дворі 3018 рік, а тут найпростіший коврик. Кабінет був дуже просторий і у вікна билося світло. Згодом всі учні зайшли в клас. Вчительки не було, тому один хлопець мовив:
—    Сьогодні знову займаємося самі, місіс Френсіс дуже зайнята. – сказав біловолосий хлопчина.
—    Я починаю, Клавдій. – озвалася кароока дівчина.
Вона запиталася його щось на корейському, а він відповів на іспанській, потім хтось розмовляв на французькій і німецькій, а хтось спробував на латині. У кружку їх сиділо близько сім чоловік і черга дійшла до Алі. Її щось запитали на російській. «Як пощастило» - подумала дівчина. Миттю відповіла на англійській. І запиталася першу потрапившу її в очі дівчину на тій же англійській. Через деякий час її знову щось запиталися тепер на іспанській, Аліна замовкла. Вона ж знала тільки англійську, російську і свою рідну українську. Але тут подумала відповісти будь-що на українській. Вона розказала про погоду в Харкові. Звісно, ніхто її не зрозумів, бо дівчина використовувала дуже україномовні слова, а потім знову запиталася когось на англійській. Нарешті урок завершився. Дівчина прям засіяла, бо пережила все ж таки 60 хвилин. Вона вирішила підійти познайомитися з кимось.
—    Агов, ти ж Розалія, давай разом підемо в їдальню! 
Проте біловолоса з чудовими локонами проігнорувала її. А коли вона захотіла познайомитися з кимось іншим незважаючи на невдачу, то результат був той самий. Ніхто з нею не говорив.  Зрештою Аліна пошкандибала до їдальні.
      Недовго вона йшла. Відкрила двері і побачила три великі круглі стола, які були різнокольоровими. Крісла на яких сиділи учні були на диво зручними та м‘ягкими, та могли змінювати колір чи форму.
—    Ти маєш сісти за середній стіл. – сказав хтось.
Аля зразу обернулася і побачила позаду себе летючі окуляри, які ще й говорили і мали вуса! Окуляри зразу помітили здивований погляд новенької.
—    Що незрозуміло? Що дивишся? Сідай за середній стіл! – прокричали вони. Ти що не розумієш? Ти дарвік, а там сидять дарвіки! Йди, вже!
Уже ВКОТРЕ здивована Аля пішла за середній стіл. Сіла за зелений стілець і мовчки думала, як їй замовити їсти. До неї підійшов Роботок.
—    А ти що тут робиш?
—    Через тебе маю ходити, що сама не можеш нічого дізнатися? Дурна! 
Робот дістав блокнот і поклав на стіл Альці. 
—    Запиши в ньому, що ти хочеш з‘їсти на англійській, німецькій, французькій, тоді перед тобою з‘являться ці страви. В нас так заведено, це ніби тренування, бо мусиш пригадувати, а отже краще засвоюєш матеріал і час на користь витрачаєш.
—    Але ж я знаю тільки англійську? – сумно мовила вона.
—    Дурепа, дурепа! За що мені така дурепа! Та спробуй хочаб на англійській.
Вона записала на першій сторінці блокнота піца і апельсиновий сік. Їй все ж видали їжу. Хоч і все було записано на одній англійській. Дівчинка взялася їсти. За її столом було багато різних учнів, які стривожено дивилися на неї. Алю зацікавило, чим вона уже знову встигла привернути увагу і була впевнена, що чимось нехорошим. Вона пошукала очима роботок, але його вже й слід простив.
До неї підійшла старшокласниця, сіла і сказала:
—    Можеш пересісти? На твоїй тарілці забагато калорій, ти не маєш права їсти таку дурню за моїй місцем. 
—    Де тут написано,  що воно твоє?
—    Хіба не бачив, як всі на тебе дивляться? Ми не хочемо бачити тебе в дарвіках, тобі тут не місце.
—    Але ж я дарвік!
Незнайомка і чути цього не хотіла. Вона штовхнула дівчину зі стільця. Взяла її піднос з їжею і розсипала на Аліну.
—    Упс… Треба швидше рухатися. – всього-на-всього мовила  дівчина.
—    Ти знущаєшся? – закричала Аля.
Алька була дуже зла, проте вирішила не робити ще гірше. Тому просто стрясла з себе залишки їжі і пішла до дверей.
—    А кому ти залишила цей свинарник? – крикнула незнайомка.
—    А хто винен, що він з‘явився? – відрізала Аля.
Аліна вже наближалася до виходу, як помітила, що навпроти неї йде група хлопців. Їх було близько 10. Ті що йшли напереді, явно головні. Один з них мав дуже красиве обличчя, схоже на ангела. Білобрисий, широкоплечий, високого зросту. Загалом усі хлопці мали тут високий зріст, близько 180-185 см. Кожен хлопець з цього гурту був надзвичайно красивим, але Аля розуміла, що зовнішність обманює, тому вирішила обминути їх якнайшвидше. Вони могли бути красиві лише зоввні, але черстві в душі і мати жахливий характер. 
Незнайомка, яка була досі здивована Аліною реакцією, одному з хлопців і підморгнула йому. Він відповів їй взаємно. 
Кілька хлопців, коли Аля проходила, зупинили її і загородили їй вихід. Один неочікувано взяв її попід ліву руку, а ще один попід праву.
—    Відпустіть! Що ви робите? – закричала вона.