Розділ 3 (частина 3) Нічний візит

—    Що ж це за ніч така?! Розбійники напали, єдинорогів побачила, що ще мене сьогодні очікує?!
Але тут Аля закричала, перед нею з‘явився велитенський собака, почав падати сніг.
—    Аааааааааааа, ти що привид?! Звідки ти тут взявся?
Пес стрибнув на дівчинку, враз трава перетворилася на галявину вкриту снігом. Алі стало дуже холодно і лячно. На неї стрибнув величезний собака! А на її носик впала маленька сніжинка, пес вмить помітив її і облизав носик дівчинки. Аліна зрозуміла, що це зовсім не страшний пес, а просто добра собачка, усміхнулася і погладила його. 
—    Привіт! А тебе як звати?
—    Баскервілів.
—    Вау… Скажи мені, будь ласка, як пройти на друге завдання?
—    Вибач, але ми не повинні розмовляти. Просто виживи!
—    Що????????? – вимовила перелякана дівчинка й зникла.
Її вже не було в таємничому лісі, вона опинилася в дзеркальній кімнаті. Навкруги були лише свічада. Аля не встигла нічого зрозуміти, як вона почула моторошний голос, з‘явилася голова чоловіка.
—    В тебе є 20 секунд, щоб залишитися живою.
Тільки й мовив він і зник.
Звідусіль почали з‘являтися павуки і змії. Вона озирнулася навкруги і подумала «Де ж вихід?». Вона закричала, але враз зрозуміла, що це її не допоможе і в неї з‘явилася ідея, а саме стрибати в одне із дзеркал, яке закривало вікно будинку. Але не все живе по її правилам і вона отримала велику шишку на голові.
—    Ай, прокляття! 
Дівчинка була у відчаї, вона не знала виходу. Проте в останні секунди, дівчинка помітила, що внизу стіни була маленька частиночка вікна. Змії і павуки були вже близько, Аля стрибнула. Дзеркало її проковтнуло, вона перемогла! 
Через хвильку розплющила очі і побачила, що вона знову на снігу. Дівчинка була дуже перелякана, багато відчуттів злилися в купу: страх, відчай, адреналін і радість, радість, що вона вижила. Баскервілів, який борсався в снігу вражено поглянув на Альку і зрадів.
—    Вау! Ти мене дивуєш, ти змогла розпізнати правильне вікно, не всі це можуть. Ти молодець! Я радий, що ти повернулася! 
—    Міг б і попередити, що мене очікує! – сердито мовила дівчинка і злісно подивилася на собаку.
—    Ну такі правила, тому не міг. А тебе чекає третій тур випробування. Дивись не помри, я тримаю за тебе кулачки, ой, лапки. – вражено сказав Баскервілів і він розсміявся.
—    Я не знала, що собаки вміють сміятися і говорити.
—    Не вміють. Просто ти вмієш.
—    Що? Як це зрозуміти?
—    А ніяк, біжи на випробування!
—    Але в мене ще одне питання.
—    Яке? 
—    Звідки ти знаєш людські фрази, ну «Тримаю за тебе кулачки». – стурбовано запитала дівчинка.
—    Я багато часу жив з людьми.
—    Але все ж, багато собак живуть з людьми, проте таких фраз вони не знають.
—    Ну що ж поробиш, значить, що я особливий. – розвівши лапи мовив пес.
—    Добре, тоді я на випробування. Рада була познайомитися, до зустрічі! 
—    До зустрічі! – відповів Баскервілів.
   Аля чимдуж побігла по галявині укритою снігом, як враз сніг зник і трава набула різних кольорів. То голубого, то зеленого, а бував і розовий. Дівчина здивувалася, проте згодом зникла з поля зору собаки.
—    А все ж ця дівчинка доволі цікава особа. І ввічлива нівроку. Як же вона змогла пройти такий важкий іспит пов‘язаний зі страхами? – запитав Баскервілів.
  На галявині з‘яивлася сова і заговорила до нього.
—    Вона особлива. Це не проста дарвійка, хоча й має дар віри. Я б могла подумати, що вона загублена дитина короля і королеви Ігор.
—    Ні, це не вона. Якби і справді це була спадкоємиця, то не була б такою доброю. – відповів гавкун.
—    Чому ти так думаєш? – здивовано зчудовано поглянула сова.
—    Звісно, все виглядає так, ніби Аля справжня спадкоємиця, проте я дуже довго знав короля і королеву та можу запевнити, що в них би не з‘явилася така дочка. Крім того вона не амаїр, а лише дарвік.
—    Дарвік з найсильнішим даром. 
—    Їй пощастило. Я тобі гарантую, що це не вона. Пророцтво не може помилятися, не може бути, що дівчинка з даром віри шукала сама себе. 
—    Думай, як хочеш. Але знаєш я б хотіла, щоб спадкоємицею була вона. В неї є сила, віра, а вміння вона надолужить. – сказала сова і полетіла в захмарне небо.