Розділ 3 (частина 2) Нічний візит

Кілька хвилин ще Аля сиділа на м‘якому диванчику і враз все зникло, і вона приземлилася на холодній-мокрій землі, покритій інієм. Дівчинка помітила, що до неї наближаються кілька матросів з пістолетами у вигляді інструментів. Вони кричали своїми дикими голосами.
—    Зупинись, а то пристрелемо!
Аліна не на жарт перелякалася, встала і почала бігти з шаленою швидкістю, але хтось зловив її за руку. Це були п‘ять голок. У чоловіків на правій руці була річ, яка облягала пальці і поверх них мала довгі, срібні лінії, як у голки. Дівчина закричала з відчуття нестерпимого болю.
—    Слухай уважно, я тобі маю передати карту, вибач за біль, але я незнав, як тебе зупинити.
   Один з чоловіків передав їй шматок завернутого паперу і відпустив її руку. Аля побігла, вона побачила як багато людей женуться за нею. Кілька навіть стріляли в неї, але на Аліне щастя ніхто не міг потрапити в її тіло або зловити її. Дівчинка бігла попри берези, сосни, дуби і зовсім різні дерева. Зачіпаючись об гілки Аля все ж таки зняла з себе хвіст, ніхто вже не біг за нею, вона була одна на кольоровій галявині у темній ночі.
—    Ох, це було так страшно. Ай, рука так болить, але, що це були за співучі матроси? Аааааа, точно, Фанта говорив про гурт «Морокко», напевно це були вони. Треба собі рану перев‘язати. -говорила собі Аля.
Недовго думаючи, вона відірвала шматок тканини зі свого плаття і перев‘язала ним руку. Рана досі кровоточила, проте дівчинка зрозуміла, що їй потрібно вижити та пройти цей дурнуватий іспит. Вона розгорнула карту і дуже здивувалася. На клапті паперу не було ніяких доріг, ліній, лише ґудзики з назвами «Шкільна маска», «Чарівний ліс», «Загадкова лагідність», «Частина теплої кави» і ще багато схожих назв. Дівчинка не знала, що робити, тому торкнулася першого ґудзика «Чарівний ліс», враз навпроти неї висвітилася діаграма на якій були різні ходи, дороги, стежки і надпис: «Міс Аля, добрий вечір, вам потрібно пройти кілька випробувань і дійти до школи, незабувайте, у ваших руках карта».
—Супер, сказав те, що я уже знаю і тепер називається йди кудись.-нахмурено вимовила Аля.
     Нічого не розуміючи, дівчинка згорнула карту і пішла прямо по горизонту.
      Ліс був насправді чарівним. Стежки різних кольорів (зелені, рожеві, сині), дерева прикрашені справжніми дзвіночками. Білочки стрибали, по стежині рухався їжачок. В одну мить дівчина побачила, як до неї біжать кілька єдинорогів. Аля скрикнула з переляку:
—    Аааааааааа, що це таке?
Єдинороги спокійно підійшли до дівчинки і один з них заговорив:
—    Міс Аля, перше випробування надзвичайно просте, вам треба осідлати одного з єдинорогів і зрозуміти, що я говорю, бо лише деякі з людей нас розуміють.
Аля почала кліпами очима і трішки розгубилася, але все ж дійшла висновку, що все буде добре, якщо вона просто виконає все те, що ця тварина сказала.
—    Добре, вибачте, але мушу запитати, кого з них мені потрібно осідлати?
—    Грозу. 
Один з них підняв своє копито і показав на єдинорога, який спокійно бігав галявиною недалеко звідси.
—    Я згідна.
Дівчинка поспішила до Грози, проте не все було так легко. Як тільки вона наблизилася єдинорог почав скакати, як навіжений. Аля не розгубилася,  бо очікувала на таку реакцію і спробувала заговорити з ним:
—    Будь ласка, заспокійся, мені потрібно тебе осідлати, тому що це один із іспитів «Нічного візиту».
Єдинорог спинився.
—    А який в тебе дар?
—    Здається віра.
—    Тоді застрибуй. – мовив спокійним голосом Гроза і показав на сідло. 
 Дівчинка не довго думавшизастрибнула і осідлала його. Вони побігли до інших єдинорогів. Аля зрозуміла, що Гроза зовсім не був грізним, він був милим єдинорогом, який просто виконував наказ. Коли вони добралися до місця призначення, всі були дуже здивовані. Ніхто не міг повірити, що маленька дівчинка змогла осідлати самого Грозу, який славився своєю непередбачуваністю і руйнівною силою.
—    Як тобі це вдалося? – запитав хтось.
—    Легко. – відповіла Аля.
—    Вітаю! – сказав найстарший єдинорог. Ти пройшла першу частину іспиту, а значить можеш вирушати далі в дорогу, нам було приємно з тобою познайомитися, до зустрічі в майбутньому!
—    До зустрічі! – мовила усміхнена дівчинка.
Аля почимчикувала з галявини єдинорогів, проте розмова цих створінь продовжилася за спиною дівчинки.
—    Гроза, чому ти її покатав, вона перша після Нани? – запитав один з молодших єдинорогів.
—    А й справді чому? – спитав старійшина.
—    Вона з даром віри. Нана завжди мені казала, що якщо прийде дівчина з даром віри, допомогти їй і тільки їй. 
—    Мені не віриться! З‘явилася дарвійка з вірою, їх же не було близько 1000 років. – сказав старійшина.
—    Що? А хіба дарвіків з вірою мало?
—    Їх зовсім нема. Останні з них були з королем і королевою, але вони зникли. Дар віри—найсильніший дар, не всім випадає можливість отримати такий дар. 
—    Останні такі дарвіки були придворними?
—    Ні, вони були найкращими друзями короля і королеви. Вони могли мати всі дари завдяки цьому дару.
—    Це як? – запитав Гроза.
—    Завдяки вірі можна досягнути всього. Навіть якщо 100 разів впадеш і нічого не получиться, ти не здаєшся, бо маєш віру. Дар віри отримують, лише працьовиті.  Інші просто не витримують його сили. Це дуже важко, але маючи цей дар і розвинувши його можна змінити все. – розповів найстарший єдинорог.
Всі слухали його з захопленням. Багато єдинорогів стояли навкруги старшого і не сміли перебити. Вони були здивовані, бо це означало, що скоро повинна з‘явитися принцеса. Згодом єдинороги розійшлися.