ІгрОстОпІя
ПЕРЕДМОВА.
Аля. Жила вона з дідусем та бабусею. Почнемо нашу розповідь з шкільного дня.
🌸 🌸 🌸
На уроці української діти писали переказ.
— Пані вчителько, читайте, будь ласка, повільніше! - вигукнула Аля.
— Алю, помовч! - закричали однокласники.
— Ви слухаєте текст? - запитала вчителька.
— Вибачте, просто Аля кричить і ми не чуємо! - викрикнула Віка.
— Аля! — Я читаю в нормальному темпі!
Довелось заспокоїтися Алі. Після цього вона тихенько схилилась і почала писати. Коли скінчились уроки Аля збиралась йти на танці зі своєю подругою.
Закінчилися танці, біля виходу її чекав, її брат Владислав.
— Тебе ще довго чекати? - вимовив Влад з усмішкою.
— Вибач, сьогодні танці затрималися, вчили продовження танцю «Підманула, підвела».
РОЗДІЛ 1 «НОВЕЛЯЦІЯ» (нове місце проживання)
Коли Аля з Владом вже були біля будинку, до них підбігла сусідка Галя і сказала:
— Владе, Алю, збирайтеся, по вас приїхали!
Хлопчик чимдуж побіг до будинку. Аля попрямувала за ним. За 5 хвилин обидва вже були готові вирушати назустріч пригодам.
🌸 🌸 🌸
До їхнього будинку під'їхала чорна ,,Ауді". З машини вийшов високий хлопчик з чорним волоссям і сапфірованими очима.
— Радий з вами познайомитися, братику і сестричко! - промовив усміхнений незнайомець.— Заходьте, будь ласка, в машину!
Аля з Владом похапцем сіли в Ауді. Дорогою першим заговорив голубоокий хлопчина:
— Як давно я вас не бачив, дуже скучив.
Почувши ці слова, Аля враз випросталася:
— Стривай, як ти міг за нами скучати, якщо ми навіть не знаємо хто ти?
Хлопець спочатку осторовпів, а потім усміхнувся.
— Дивно, дивно, що ви про мене нічого не знаєте, мабуть пані Чаруна захотіла, щоб я вам усе розповів. – промовив із загадковою посмішкою.
Аля не витримала і запитала:
— Хто, хто?
— Пані Чаруна Олексіївна, дивна ти дитина, невгамовна і не можеш замовкнути, так що скажу тобі одну пораду ( правило ) ,, У нашому світі заборонено задавати багато питань, не люблять чомучків і хточків" - зловтішно промовив парубок.
— Вистачить, не сваріться! – озвався Влад.
— Але, я, всеодно хочу знати, де я знаходжуся і що відбувається! - сердито відрізала Аля.
— Заспокойся, все буде добре, цей хлопчина мій хороший знайомий.
— Владе! — Що ти говориш? — Добре, я заспокоюся, якщо ти все поясниш!
— Для початку в нас зараз відбудеться переміщення в часі, треба постаратися помовчати, машину буде добре штовхати, дивись не впади куди-небудь! – спинив їхню розмову незнайомий.
Осторовпіла Аля не встигла нічого промовити, як машину почало штовхати в усі боки, кидати, її ще б трохи і знудило б. Через пару хвилин все припинилося, авто зупинилось, двері відчинилися.
— Ми приїхали, виходьте, будь ласка! - мовив з усією люб'язністю хлопець.
Виходячи з машини Аля із Владом побачили незабутній краєвид. Навкруги росли квіти, стрибали і літали різні комашки, був фонтан у вигляді загубленого міста. Краєвид доповнював замок небаченої краси.
Замок був чорного кольору, зі красивими світлицями, вишукані сріблясті двері, балкони, засліплюючі вікна.
Аля з Владом охнули!
— Неперевершено! - вигукнула Алька.
— Вітаю вас у вашому новому домі! - промовив водій.
— Мене звати Крейзі, я ваш дворецький.
Містер Крейзі високий чорноокий хлопець з шрамом біля лівого ока, коротким чорним волоссям і довгому вишуканому костюмі. На його обличчі вигравала приваблива усмішка. Він завжди ходив усміхнений і повторював без упину ,, Щоб радіти, треба вчитися радіти!" Одягнений у вузькі чорні штани, смокінг з червоним метеликом. Вирізнявся завжди своїм усміхненим обличчям і радісною вдачею.
— Називайте мене просто Крейзі.
— Крейзі, проведи міс Алю в кімнату №214, там буде її кімната, я сам проведу містера Влада в кімнату 603. – мовив юнак, який розмовляв з Алею в машині.
— Алька, скоро побачимось!
— Добре, братику!
— Звичайно, Гордію! - відповів Крейзі.
Гордій з Владом зайшли в замок, а Крейзі з Алею попрямували в сад.
— Крейзчик, а чому ми не вирушили в замок, а пішли в сад?
— Крейзчик? — Ти перша людина, яка так мило мене назвала, дякую!
— Нема за що, люблю людей. — Але, ти так і не відповів на моє запитання.
— Алька, справа в тому, що в саду є таємний вхід в кімнату №214, тільки для цієї кімнати, так, що тобі шалено пощастило!
Вони прямували садом незвичайної краси, навкруги росли рідкісні квіти, рослини, такі, що були занесені в Червону книгу, ігровий дитячий майданчик, фантазійний басейн, прекрасний фонтан, доповнювали місцевий краєвид.
Крейзчик провів Алю до фонтану. Фонтан у вигляді дівчинки і хлопчика, які тримали годинник, і навкруг них кружляли загадкові цифри. На двох підлітках були корони Часу.
— Хто ці діти-підлітки? - запитала Аля.
— Це король і королева Часу.
— Класно, а фонтан блискучо-красивий!
— Якраз гарно, а зараз торкнися до корони Василини і скажи: ,, Кімната з назвою зеленого криштала, забери мене до себе’’, а тоді застрибни в фонтан.
— Агась.
— Я за тобою.
Аля промовила слова і почала стрибати, а потім згадала, що стрибнути треба в фонтан, з стрибками в неї все було ідеально, тому не побоявшись стрибнула і... Вона не відчула води, почався часовий перехід, дівчинка побачила навкруг себе цифри, різні речі, навіть скіфську пектораль. Дивне відчуття проминуло в її душі і тілі, очі округлилися, і вона опинилася в цікавій кімнаті, старовинного стилю. Кімнатний інтер'єр виглядав на її думку дуже химерно. В кімнаті були два ліжка, два столика, дві парти, дві шафи для одягу, спортивні куточки, на стінах були шпалери й різноманітні візерунки.
Дівчинка перелякалася коли побачила на ліжку хлопця. На її думку він був доволі красивим, блондином, голубооким блондином, який в цей момент подивився на неї, виглядав він доволі спантеличено, на ньому була майка з англійським словом і темно-голубі шорти.
Незнайомець побачив маленьку дівчинку, її волосся на його думку дуже красиве, чорні брови доповнювали вигляд кароокої, довгі вії і струнка статура виглядали дивовижно, але її одяг справив на нього неабияке враження. В нього було лише одне питання: ,, Чому вона в білій довгій сорочці?".
— Ти звідки тут опинилась?
— Для початку негарно говорити незнайомій людині ти, а не ви! - сміючись промовила Аля, але побачивши, що він розгніваний, зразу же забрала свої слова. — Це жарт! — Не приймай все в серйоз.
Хлопець стояв і ошелешено дивився на дівчину-ангела, він не зрозумів, чому весь її одяг білий, голі ноги, думав: ,, Чи то смерть по мене прийшла, чи то ангел з небес спустився’’. Перервавши його роздуми, Аля запитала:
— Це кімната 214?
— Ні! – відповів лукаво їй, не можна ж говорити правду якійсь незнайомці, що з неба впала.
У кімнаті повіяв вітерець, навкруги літали цифри, з’явився Крейзі з загадковою усмішкою до вух.
— Бачу, ви, вже познайомилися? - запитав дворецький, дістаючи з кишені папірець з печаткою. — Саша, в цьому документі зберігається право Алі на проживання в кімнаті 214. - мовив Крейзчик, показуючи папірець і віддав його Саші.
— Зачекайте! - викрикнула Аля. — Це ж не кімната 214?
— Ні, це кімната 214! - заперечив Крейзчик, подивившись Саші прямо в очі і зрозумів в чому справа.
— Саша, напевно, збрехав тобі, бешкетник, може ти все поясниш?
— Вибач, Аля, але я не довіряю дівчино-ангелам. - сказав хлопець й на його обличчі з’явився маленький рум’янець.
— Я не дівчина-ангел! – заперечила Аля.
Крейзі, почувши про дівчино-ангела розсміявся, за ним почав сміятися й Саша, і лише Аля була набурмосена, не сміялася.
— Я, вже повинен йти, Саша, приглядай за Алею! - сказав Крейзчик й вийшов із кімнати.
— Місія буде зроблена! - відповів юнак. — Аля, давай розкладемо твої валізи.
— Давай.
Дівчина взяла валізи і почала їх розчиняти, відкривати, Сашко взявся допомагати їй. Через кілька годин все вже було розкладено по поличках, шухлядкам.
— Все, ми закінчили, йди вдягайся.
— Куди вдягатися, що вдягати? - стрепенулася Аля.
— В школу, одяг на ліжку.
Дівчина підійшла до ліжка. Побачила білу блузку, синій піджак зі знаком школи, синьою спідничкою, білими шкарпеточками. Взуття складалося з невеличких туфельок чорного кольору синьою підошвою. Алі дуже сподобалася форма.
— Через 10 хв., від’їжджаємо! — Складай речі!
— Що, але я їх недавно розклала! – мовила заціпеніла Аля.
— Візьми найпотрібніше!
Аля не зрозуміла, але почала дуже швидко збиратися, швидко підбігла до дзеркалі зробила тугий хвостик. Саша вже був готовий і покликав Алю йти.
Вони йшли по крутих сходах. Інтер’єр у старовинному стилі. Червоний килим, дерев’яні тумбочки, різні статуетки, різноманітні картини, загадкові емземпляри. Алька легенько підковзнулася впала на Сашу, двоє покотилися по сходах. Зупинилися на скляній підлозі. Саша перший оговтався:
— Навчися ходити по сходах для початку! - вигукнув сердито і заходився допомагати Алі встати.
— Пробач, будь ласка!
Обидвоє встали і пішли по залу, Саша почав бігти, Аля не встигала зі своїми валізами.
— Саша, ти куди так біжиш?
— Давай, швидше, а то карета без нас поїде! — Чекаю біля карета 214.
Попри Сашу пробіг якийсь хлопець, спіткнувся з Алею і вони попадали. Першим піднявся незнайомець, допоміг Алі встати.
— Мда… Ну, ти, й літаєш! – вигукнув незнайомий.
— В мене це в крові! – сміючись мовила Аля.
— А тебе як звати?
— Аля, а тебе?
— Мене Віктором звуть.
— Приємно познайомитися. - ввічливо мовила Аля.
— Мені теж, ти в карету йдеш?
— Так.
— Тоді ходімо вдвох, давай валізу!
Хлопець взяв одну з валіз і вони попрямували з Алею до виходу.
Біля карети їх чекали дівчата, хлопці й Саша.
— Добридень, ви, певно місіс Аля? - запитав кучер.
— Вибачте, але ви помиляєтесь, я не заміжня, я не місіс, а міс! – сердито відрізала Аля.
Всі засміялися. До них прямувала директриса.
— Міс Аля, ви поїдете на нічний візит. - вигукнула вона.
Діти-підлітки охнули й заходилися вигукувати:
— Вона ж помре, в нічному візиті ще ніхто не вижив!
— Як, так можна?
— Хіба це нормально?
— Будь обережна! – вигукнув і Саша, і Віктор.
Аля попрямувала за директрисою.